|
|
|
|
 |
|
Любов і поле - почуття задавнені
| |
| Степівчанка | Дата: Понеділок, 05.03.2012, 23:39 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Як тільки сонце в думах заклопотаних
Вистрибує із балки за дворами –
В штанах, в сорочці і в калошах стоптаних
Я поле переорюю руками.
Давно б його покинути й поїхати –
Уміють люди ж рівний шлях шукати.
Живуть у праці вперемішку з втіхами,
А тут – ніяк не відлюбити хати.
Аж кров з - під нігтів, вічно руки зранені –
Дається тяжко печена хлібина.
Любов і поле – почуття задавнені,
І їх не виб’єш, гупаючи в спину.
Пиляку літ, заковтуючи подихом
Та потом обливаючись і світлом,
Вростаєш в землю картоплями й соняхом,
Чоло гаряче обтираєш вітром.
Та й стільки ж того поля вже оброблено!
А ти щодня печешся, щоб вродило.
Скажена праця! Щоб тобі оглоблями
Боки нам’яла добре Божа сила!
Гребешся у землі –життя обителі –
Й не розумієш, що це справжнє пекло.
І день у день, зігнувшись в три погибелі,
Чекаєш тiльки, щоб скоріше смеркло.
|
| |
| |
| лелека | Дата: Вівторок, 06.03.2012, 16:34 | Повідомлення # 2 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 123
Статус: Offline
| Які у вас чудові чуттєві вірші! Завжди читаю із задоволенням. 
|
| |
| |
| Ясна | Дата: Вівторок, 06.03.2012, 20:22 | Повідомлення # 3 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| не знаю що сказати...
мої батьки заробляють працею на землі вже багато років. Я працювала з дитинства на землі. Знаю як горнеться земля до рук, як ластиться весною. Як співають пагони...як...
Я не знаю як можна так не любити землю, яка тебе годує.
Вірш гарно написаний. А про таку нелюбов...аж душа зіщулюється.
|
| |
| |
| Степівчанка | Дата: Середа, 07.03.2012, 00:10 | Повідомлення # 4 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| То ви так нічого і не зрозуміли. Саме про любов до землі вірш і написаний. Не завжди любов проявляється в одноманітних одах вихваляннях і запевненнях на словах, що ви любите. Моя любов звучить у словах, що я не можу відлюбити хати, що проростаю картоплями й соняхом, що любов і поле -це почуття задавнені, яких не виб'єш з людини, що щодня печешся про врожай і т. д. Хіба цього мало? Тут кожнен рядок саме про любов і говорить. А от покинути й поїхати - не можу, бо душа прикипіла. То це не любов? Навіть лаючи тяжку працю, автор не перестає любити землю.
|
| |
| |
| Ясна | Дата: Середа, 07.03.2012, 13:24 | Повідомлення # 5 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Це якась мазохістська любов. Чому я бачу людей, яких робота на землі надихає, а не викликає лайку?
моя бабуся любила землю. Для неї то був найбільший відпочинок, вона тікала на город.
мої бабуся та дідусь по іншій лінії маю вже за 80. Вони можуть собі дозволити не працювати, але не уявляють себе без праці на землі. І оюрообляють і свій город ще й синові меншому допомагають.
Пос усідству живе 70 річна кульгава бабця. І городик у неї теж не один десяток соток. Сама, повзаючи його обробляє. Її ця праця на землі тримає.
І сусіди з іншого боку: сім"я молода з дітьми. навчилися у батьків правильно вирощувавти городину, самі тепер заробляють і ні в яке місто чи більше село їх не заманиш.
Будь яка праця є важкою. Я працювала і на землі, і з худобою, і продавцем, і на заводі, і в педагогічній сфері, і в науковій.
Не має легкого хліба. але якщо є любов, то лаяти свою роботу людина не буде.
Не пишіть одноманітні вихваляння про любов.
Напишіть про те, як руки співають сіючи насіння, як земля цілує босі ноги при прополці, про те, що працювати на землі - це здорово! Що це не прокляття, а Боже благословення.
Щоб прочитавши ваш вірш захотілося бігти на свій город і відчути все оте написане вами у своїй душі самому.
не знаю чи згадаю...давно ще в школі врізався у пам"ять
Я открываю в себе крестянина
Погребенного в сотне лет
Не бывает тоски отчаянней
Чем тоска по земле
Не твоими руками спаханой
Не твоими руками засеянной
Молоком материнским пахнущей
Обесплодевшей преждевременно
............................
Закочу рукава по више
И "Ой дою- дой "затяну
А когда этот день закончется
Сонце спрячется за кусты
Будут долго в глазах ворочатся
Земляные твои пласты
Не все вдалося згадати. Років 20 минуло, як читала вірша. Але для мене це залишилося як велика любов. І коли я виходжу на город до батьків то що разу відкриваю в собі пращура селянина і це єднання давало мені найкращі вірші, самі високі почуття та думки.
Ну і звісно мозолі...
|
| |
| |
| Степівчанка | Дата: Четвер, 08.03.2012, 00:18 | Повідомлення # 6 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| КОЖЕН АВТОР ПИШЕ ТАК, ЯК ХОЧЕ. ЦЕ НЕГАРНО ІНШУ ЛЮДИНУ СПОНУКАТИ РОБИТИ, ПИСАТИ ТАК, ЯК ОСОБИСТО ВИ ВВАЖАЄТЕ ЗА ПОТРІБНЕ. Я НІКОЛИ СОБІ НЕ ДОЗВОЛЯЮ ТАКОГО. Тему закрито.
|
| |
| |
| Ясна | Дата: Четвер, 08.03.2012, 01:22 | Повідомлення # 7 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Quote (Степівчанка) КОЖЕН АВТОР ПИШЕ ТАК, ЯК ХОЧЕ.
от тиільки ви забуваєте, що поет - то глашатай народу.
Ви своїми віршами формуєте народну думкупро роботу на землі і про сільське життя. на багато років вперед. Ви формуєте ментальне поле нації.
Після вашого вірша захочеться поїхати в село? відбудувати стару хату, обробити город?
А уявіть, що ваш вірш стане останьою краплею у сумнівах селянина, і він підіпре двері батьківської хати і піде шукати кращої долі?
Вам же не 17, коли можна писати те що хочеш і не думати, що колись його прочитають онуки. Ви досвідчений сіяч і маєте передбачувати, що вродить із вашого посіву.Quote (Степівчанка) ЦЕ НЕГАРНО ІНШУ ЛЮДИНУ СПОНУКАТИ РОБИТИ, ПИСАТИ ТАК, ЯК ОСОБИСТО ВИ ВВАЖАЄТЕ ЗА ПОТРІБНЕ
Я вас ні до чого не спонукаю. я пробую показати інший бік медалі: вірш з негативним зображенням сільської праці буде працювати на знищення села.
А там пишіть, як на душу лягає, тіьки пам"ятайте, що ваша сльоза піднімає рівень світового океану.
|
| |
| |
| Степівчанка | Дата: Четвер, 08.03.2012, 11:36 | Повідомлення # 8 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Яно, ви явно міська людина. У вас бачення сільської проблеми зі сторони. А я її бачу із середини, бо я сільський журналіст. Майже кожного дня я буваю у якомусь умираючому селі. Хто живе зараз у селах? вірно, пенсіонери, які отримують жалюгідну копійчину і ще можуть купити хлібину і заплатити за світло. Чому молодь і люди працездатного віку утікають із села? Бо не можуть вижити за рахунок свого власного натурального виробництва - городу, нехай і 50 соток.
Уявіть таку картину: приїхали молоді люди в село, поселилися у пустій хатині. Зараз купити у селі хату ви не зможете, поки попередній її господар не матиме акту на присадибну ділянку - це тисяч з 15 буде кштувати. Повірте, у селах зараз жодна людина не має такого документа, навіть у райцентрі. Добре, приїхали. У вас ще є запас грошенят, який ви привезли з міста. Ви відбудували хатину, купили корівчину, картоплі на посадку і всього іншого. Живете ви добре, поки у вас є ще гроші. А роботи у селі - практичн ніякої. Одного разу гроші кінчаються. А дитину треба збирати до школи. Питання: за що? Ви ще не голодні, бо є молоко і картопля, інша городина. А от хліба вже нема за що купити. А тут приїхали ресівці і відрізали вам світло, бо не заплатили вчасно. Кому потрібне ваше молоко у селі? Вряди-годи хтось купить у вас той літр - і все? Ви вантажите на дитячу коляску пляшки з тим молоком і везете за 20 кілометрів до райцентру. Це просто неможливо. А де ж і кому його продати? Піти працювати до потужного орендаря землі? А ким? У нього сучасна техніка, один комбайн KLAAS ВИКОНУЄ ТУ РОБОТУ, З ЯКОЮ НЕ СПРАВЛЯТЬСЯ 5 Нив. Сапальниць зараз не треба- є гербіциди. Тваринницьких ферм також нема, бо це не вигідно орендарю - а куди збувати м'ясо? Можна знайти кому, але за такими низькими цінами, які не оправдовують затрати. Можна вчителем працювати, якщо не закрита школа. Але там учителі вже є. Можна головою сільради на декілька сіл, якщо тебе оберуть. Сфери обслуговування на селі немає, бо вона там непотрібна - самі себе стрижуть і т.д. Що далі? У руки - лопату і копай вручну оті 50 соток, бо не маєш грошей, щоб найняти трактор, який приїде на твій город за кільканадцять кілометрів. Та ніхто й не приїде, бо власнику трактора таке не вигідно. А тут радість! Знайшов роботу у райцентрі за 15 - 30 км. Продавцем у підприємця, який тебе так нахилятиме, що й дихати не захочеш. Діти, чоловік - у селі, а ти знімаєш квартиру за півзарплати у райцентрі і працюєш. Довго так не протягнеш. Іншої роботи просто нема. Захочеш продати свою картоплю? Можна. Приїде заготувач (якщо приїде) у село і ти за безцінь продасиш прироблене тяжкою працею. Але 50 соток - це не так і багато, щб годувати родину і ще щось продати. І вирішуєш їхати подалі із цього села, у якому з кожним роком менше і менше людей, бо пенсіонери вимирають, а такі, як ти тікають. Хатину продати? А хто її купить? Кому вона потрібна? Молоді немає що робити у селі. Тільки приїздять уночі люди з райцентру, аби розібрати пусту хату на дрова, бо у центральних районах України про газ навіть і не мріють - труба не підведена і ніколи не підведеться.
А у мене - інша справа! Я маю гарну освіту, маю роботу, але грошей купити хату у райцентрі не маю. Тому й жив у селі. На моїй вулиці лишилася живою тільки моя хата - одна! Інші вже розібрані на дрова. Ходжу пішки або на велосипеді їжджу на роботу за 9 кілометрів. Улітку, коли сухо - то нормально. А весною та восени - ні пройти ні проїхати. Маю город 50 соток. А часу працювати на ньому практично не маю. Весною, поки причапаю додому - вже сьома година. Працюю до повного стемніння, іноді ще й фонариком присвітлюю собі. Працюю у неділю. Ніякий дядько не хоче їхати до мене одної у село орати город. Тож поки викопаю одна (чоловік помер молодим) отой город, знаєте які у мене мозолі на руках? А весно упрягаюся у борону - і тягну, аж сльози з очей капають від безсилля. Я ж маленька і худенька. Можна й меншу площу обробляти. Я ж отримую тисячу гривень зарплати. Правда, заборгованість у нас - три-чотири місяці. Сапати - то вже легше. Навіть копати картоплю і збирати город легше. А от поки скопаєш так площу - жити не хочеться. Не вірите? Спробуйте самі. І мені не треба говорити, що я не люблю землі, що пишу таку поезію. Я пишу те, що є насправді. Реалії нашого життя жорстокі і надто тяжкі. Про це знає кожен селянин. Вашій матері простіше - у неї є чоловік, який ще може тяжко працювати. Може, вони живуть у якомусь райському селі. А от у нас, у центрі України, люди давно забули про рай. Більше я не буду вам відповідати на цю тему. У вас інший спосіб і умови життя. Із міської квартири дуже далеко до наших сіл - не побачите і не зрозумієте. Так що мене не хвилюють ваші претензії до викладу побаченого і пережитого мною.
|
| |
| |
| vidok | Дата: Четвер, 08.03.2012, 18:45 | Повідомлення # 9 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| Quote (Ясна) поет - то глашатай народу.
А ще він трибун, революціонер-демократ, бунтар, сіяч розумного і вічного... і його твори обов'язково мають піднімати, кликати, надихати, розвінчувати, а інакше... Все це Вам не нагадує шкільний курс вивчення літератури? Саме отакі засмальцьовані істини вихолощували в радянські часи любов до живого слова, до слова, яке має свою загадков-незбагненну душу. І ота совковість так засіла в нашій підсвідомості, що ми дивимось і не бачимо, слухаємо і не чуємо...
Я згоден з Людмилою на всі 100%, і це при тому, що вона навела не найскладніші випадки з життя українського села. Ви спробуйте кожним днем власного життя полюбити отаку Україну, зіткану з поту й крові, а не шароварну!
|
| |
| |
| Степівчанка | Дата: Четвер, 08.03.2012, 19:25 | Повідомлення # 10 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| А я згодна у всьому з вами, Вікторе! Ще додам: не тільки працювати у крові й потові, а ще й відчувати красу рідного краю, любити усе живе, людей, робити добро, писати, не здаватися і не ламатися . А все разом - то непросте життя. Як казав В. Каверін у "Двох капітанах": "Життя - боротьба, а в боротьбі - щастя". А без боротьби життя стає дуже одноманітним і безперспективним. Правда, перспектив у нас взагалі мало. Але, якщо не вірити у них, то взагалі нема чого й жити. З посмішкою, Л.Ю.
|
| |
| |
| Ясна | Дата: П`ятниця, 09.03.2012, 00:52 | Повідомлення # 11 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Quote (Степівчанка) Яно, ви явно міська людина. У вас бачення сільської проблеми зі сторони.
Повідомлення відредагував Ясна - П`ятниця, 09.03.2012, 00:54 |
| |
| |
| Ясна | Дата: П`ятниця, 09.03.2012, 00:58 | Повідомлення # 12 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Quote (vidok) Все це Вам не нагадує шкільний курс вивчення літератури?
А від цього що щось зміниться? Значення поета у суспільстві від цього що стане іншим?
|
| |
| |
| Bab4ik | Дата: Неділя, 11.03.2012, 17:06 | Повідомлення # 13 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 209
Статус: Offline
| Quote (Степівчанка) КОЖЕН АВТОР ПИШЕ ТАК, ЯК ХОЧЕ. ЦЕ НЕГАРНО ІНШУ ЛЮДИНУ СПОНУКАТИ РОБИТИ, ПИСАТИ ТАК, ЯК ОСОБИСТО ВИ ВВАЖАЄТЕ ЗА ПОТРІБНЕ. Я НІКОЛИ СОБІ НЕ ДОЗВОЛЯЮ ТАКОГО. Тему закрито.
не переймайтесь
є творці, є критики. по натурі, по характеру). вам трапився критик в обличчі Ясної)
це не добре і не погано, це про100 так)
на мій погляд, творець не витрачатиме час на пояснення, що йому не сподобалось у чужому творінні.
він просто пишатиметься тим, що йому приємно і проходитиме повз те, що не подобається)
може я помиляюсь, однак постійні суперечки Ясної з іншими форумчанами з одного й того ж по своїй суті приводу наштовхують мене на думку, що помиляється таки вона)
наснаги вам)
Повідомлення відредагував Bab4ik - Неділя, 11.03.2012, 20:49 |
| |
| |
| Bab4ik | Дата: Неділя, 11.03.2012, 17:08 | Повідомлення # 14 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 209
Статус: Offline
| Quote (vidok) А ще він трибун, революціонер-демократ, бунтар, сіяч розумного і вічного... і його твори обов'язково мають піднімати, кликати, надихати, розвінчувати, а інакше... Все це Вам не нагадує шкільний курс вивчення літератури? Саме отакі засмальцьовані істини вихолощували в радянські часи любов до живого слова, до слова, яке має свою загадков-незбагненну душу. І ота совковість так засіла в нашій підсвідомості, що ми дивимось і не бачимо, слухаємо і не чуємо...
Я згоден з Людмилою на всі 100%, і це при тому, що вона навела не найскладніші випадки з життя українського села. Ви спробуйте кожним днем власного життя полюбити отаку Україну, зіткану з поту й крові, а не шароварну!
"масну і ситу любить кожен,
і повну галасу юрби,
а збудувать таку не можем,-
тоді пошарпану люби!" (с) В.Молодід, 2011
П.С. з іншими думками, що лунають в пості теж цілковито погоджуюсь-)
Повідомлення відредагував Bab4ik - Неділя, 11.03.2012, 17:10 |
| |
| |
| Лінутя | Дата: Неділя, 11.03.2012, 17:47 | Повідомлення # 15 |
|
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 200
Статус: Offline
| Quote (Степівчанка) І їх не виб’єш, гупаючи в спину.
Ви сильна людина. Є люди заангажовані. На жаль.
|
| |
| |
|
|
