| rebelizant | Дата: Неділя, 09.12.2012, 00:41 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Користувачі
Повідомлень: 2
Статус: Offline
| Стою на березі мовчання,
Кидаючи каміння в океан.
Прокляте бісове кохання...
Лишився з ним я сам-на-сам!
Воно не йде, не відпускає,
Трима за серце, душу рве!
Його кляну і тихо лаю...
Воно ж кричить, що ще живе!
Руками груди роздираю,
І ними ж серце вирива.
Гаряче миттю помирає,
І миттю знову ожива.
Кидаю серце у нікуди,
воно летить, неначе птах.
І опиняється у грудях,
Щораз зриває мені дах.
Я вже замучився до краю,
Що сил нема впиратись.
Стаю навколішки, благаю,
Щоби пішло прокляте.
Воно лиш різко зарегоче,
І скаже, щось незрозуміле :
«Як тільки ти цього захочеш,
То я залишу душу й тіло…»
|
| |
| |
| lirik12 | Дата: Субота, 05.01.2013, 00:10 | Повідомлення # 2 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 17
Статус: Offline
| Що можна сказати, чуттєво. От тільки плаває розмір, а від цього страждає ритм.
Дивіться: у вас
Стою на березі мовчання, 9
Кидаючи каміння в океан. 9 Кидав каміння в океан 8
Прокляте бісове кохання... 9
Лишився з ним я сам-на-сам!8
Я вже замучився до краю,
Що сил нема впиратись. (Впиратись сил нема на це)
Стою навколішки, благаю,
Що би пішло те прокляте. (Що би пішло прокляття те)
Це тільки порада)
Повідомлення відредагував lirik12 - Субота, 05.01.2013, 00:11 |
| |
| |
