Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:39 | Повідомлення # 1 |
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Лечу за тобою, відірвана, мов листок, Відпльовую кров’ю з розтовчених груднем ясен. Ламаю мовчанку – останній хиткий місток Між моїм життям й пістрявістю твоїх гасел. Зриваюсь з тобою, в безодню, на саме дно, Мов осад вина – ані слова тобі не винна, Та що тобі прірва, і що тобі те вино, Коли перед тебе лишилася половина Нечитаних снів, не тлумачених днів і біль, Котрий, мов отрута, повільно тече по жилах. Коли перед тебе – не сльози – вода і сіль, Пророщені в травах на трьох не твоїх могилах…
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
|
| |