| Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:39 | Повідомлення # 1 |
 редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Лечу за тобою, відірвана, мов листок,
Відпльовую кров’ю з розтовчених груднем ясен.
Ламаю мовчанку – останній хиткий місток
Між моїм життям й пістрявістю твоїх гасел.
Зриваюсь з тобою, в безодню, на саме дно,
Мов осад вина – ані слова тобі не винна,
Та що тобі прірва, і що тобі те вино,
Коли перед тебе лишилася половина
Нечитаних снів, не тлумачених днів і біль,
Котрий, мов отрута, повільно тече по жилах.
Коли перед тебе – не сльози – вода і сіль,
Пророщені в травах на трьох не твоїх могилах…
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
| |
| |
