Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:35 | Повідомлення # 1 |
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| А скоро і праху не стане зо тих вікових колисок, Котрі немовлят присипляли у сонце сповитих. І вже немовлята посивілі п’ють по шинках оковиту І, пам'ять зрадливу розвіявши, наче пісок, Чекають повістки з таємного іншого світу І хиляться долу, немов під жнива колосок. І тими стежками, де босими п’ятами топтано дні, Лягли не бруківки вже навіть – асфальтові брили. Луги перед лісом – могили, могили, могили. Могли – не хотіли, а нині вже пізно. На дні Лишилось на сльози, бо ті, що пили – не допили – Лягли спочивати – хто в затінку, хто у труні.
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
|
| |