Хибні хроніки міста з-підлистя

Середа, 08.05.2024, 22:30
Вітаю Вас Гість | RSS

Головна | Хибні хроніки міста з-підлистя - Форум | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Міні-чат

Друзі сайту

Статистика

sevama

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]

Сторінка 1 з 1 1
Модератор форуму: Kolir

Форум » ТВОРИ » Ніка Новікова » Хибні хроніки міста з-підлистя

Хибні хроніки міста з-підлистя

Kolir

Дата: Неділя, 08.01.2012, 20:52 | Повідомлення # 1

брунька

Група: Модератори

Повідомлень: 20

Статус: Offline

...
Часом від мене, часом до мене,
місячи перше зимове тісто,
вітром приблудне, літом зелене,
ходить і снігом хворіє
місто.

...

І йде листопадове, вкрите туманом-то-інеєм,
по білому борошну, тертому пухлими груднями,
бурштинно-ліхтарне, місцями поїдене буднями,
у очі і вікна вдивляючись, місто_без_імені,

...

бо хоче навчити мене залишатись тверезою
від спирту дощу
і від браги туманів
осені.
Шепоче: нічого іще не втрачено.
Я – знаю.
Я дуже і дуже вдячна.
І місто від щастя тихенько плаче.
Від щастя ми разом тихенько плачемо:
Я –
витираючи очі від хмар волоссям;
Воно –
витираючи небо від сліз березами.

...

Я йому
перегріту голову
похилю на коліна-кручі.
Говоритиму: я наврочена, і з тобою одним заручена,
Я твоя найкоротша вулиця, переназвана, перекручена,
Я сорочка твоя з хурделиці, я пшеничні твої онучі,
Я твоя перебита вилиця – сірий ринок на снах Собору,
Я твоя безкінечна осінь, що закінчилась надто скоро.
Я найперша твоя хатина – найнезграбніший перший крок,
Я найменша твоя дитина – найкоханіша із жінок.
Я розбиті твої дороги, що ведуть до розбитих мрій,
Я нестримані сльози Бога, що стікають з небесних вій;
Я загускле твоє повітря, я нечутна твоя хода,
Я графіті дощу на вікнах, я націджена з рік вода;
Я наївна твоя довіра, я образа твоя безкарна.
Я, як ти, абсолютно сіра,
Я, як ти, невимовно
гарна.

...

Я сніжно-ніжна баба листова,
Поліплена із жовто-чорних кленів.
Я так давно чекаю на дива,
Цілісіньке життя, чи може два,
А тіло й досі жовте.
Не зелене.
Протала осінь крапає з небес,
Замружся – буде повінь, буде повінь…
Зима не надто ласа до чудес:
Мій листопад помер і не воскрес,
Бо грудні надто добре знають хто він.

...

..а болі – лише метелики –
подмухаєш і не стане їх;
а щастя – пухкі кренделики,
яких напечеться наново;
а пристрасті – то кораблики,
покинуті капітанами;
а серце – червоне яблуко,
солодке лише коханому.

...

І зграї думок рідіють,
розбиті на друзки значень;
І тільки боги радіють
тому,
з чого люди плачуть.