Балада про мертвого звіра

П`ятниця, 26.04.2024, 19:39
Вітаю Вас Гість | RSS

Головна | Балада про мертвого звіра - Форум | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Міні-чат

Друзі сайту

Статистика

sevama

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]

Сторінка 1 з 1 1
Модератор форуму: Kolir

Форум » ТВОРИ » Ніка Новікова » Балада про мертвого звіра

Балада про мертвого звіра

Kolir

Дата: Субота, 29.09.2012, 12:47 | Повідомлення # 1

брунька

Група: Модератори

Повідомлень: 20

Статус: Offline

І

Що не обіцяв, чим не лякав би, а ти мовчи.
Хай сонячний щем груди і помисли огірчить,
хай зерня палає, пагін здолає в тобі усе:
ти вибухнеш квіткою і від імені понесеш.

Хай чорні смереки в ноги увійдуть тобі – біжи!
Він дихає в шию, пальці холодні його – ножі!
Він все відгадав: знає справдешнє твоє ім’я.
Ти все відгадала, знаєш: у оці його – змія.

Він марить тобою, груди в залізі його пусті.
Він буде каміння, ти – сріблястий гірський потік,
він буде бажання, ти – впокоєння й ковила,
він завжди за подих буде від того, що ти знайшла.

Сни, сни королівно сном просвітленним і святим.
В сні ти, королівно, знайдеш те, що направду – ти.
Сон явний цей будуть води й місяці стерегти:
йди вглиб, королівно, скільки зможеш углиб пройти.

Страж твій не покине: знає міжгруддя твоє на смак.
Як смак той неволить... ти насправді не знаєш як.
Все, все застилає дике бажання його одне:
о, сну він не знає, бо помирає, коли засне,

о, світла не знає, бо темрявіє його душа.
Ні, ти не запалиш, не подолаєш нестямний жаль.
Всі ваші дороги йдуть недосяжно одна одній.
Він злудою марить і пробуває життя у ній,

він знає, що квітка у межигрудді твоїм горить,
він знає прекрасно ціну й офіру цієї гри,
бо сто вісімнадцять весен, осеней, літ і зим
у хащі мольфарка пророкувала що буде з ним:

В ту мить, королівно, тільки-но квітку він проковтне,
за сто вісімнадцять зим уперше тоді засне...
Сни, страж, королівно, не уполює тебе у сні.
Та ніж, королівно, місяцем зблискує у вікні.

ІІ

Ти чуєш молитви і умовляння його, і страх,
тінь ковзає поруч і засинає тобі в бровах.
Вдень ти, королівно, будеш гукати його сама.
Він молиться ревно, тільки правда його – обман.

В сні ти, королівно, йди у хащу руду. На крик.
Тінь, о, королівно, в сон потрапить з твоїх повік.
Тінь, о, королівно, в оці має живу змію.
Страж, о, королівно, квітку хоче собі твою.

Ніж зблискує ласо, ніби місяць у вирі зір.
Вже дихає в шию твій голодний безсонний звір.
Так, о, місяцівно, сріблом плакатимеш тоді,
що сльози народять рибу у золотій воді.
І ти пригадаєш: сто сімнадцять ночей назад
той голос глибинний дивне слово тобі казав:

В сні ти, королівно, підеш в хащу рудих дерев,
там звіра зустрінеш, він на грудях тобі помре.
Там стража зустрінеш, у міжгрудді твоїм яснім
він спокій віднайде, сон і справжнє життя у нім.

Сни, сни, королівно із пелюсткою на щоці.
Сон страж твій пантрує
з мертвим звіром на повідці.