Дата: Середа, 01.02.2012, 02:59 | Повідомлення # 1
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 185
Статус: Offline
Відпусти мене, відьмо, зі своїх снів Не чаруй мене любощами навесні Затамую, залишу тугу назавжди Ти стежками моїми дальніми не ходи. Відпусти із обіймів ніжно, зоренько Я піду за поріг, вже ступаю скóренько Гляну в очі востаннє медово-зелені... Чи ж ти, мила, сама втікаєш від мене?? І біжиш лісами стогоном непробудженим Захолóдити б серце-душу неостуджену Ув озера пірнаєш з дном замуленим В клені-ясені ховаєшся непритуленім. Чи ж сама пригубила зіллячка ненароком Як поїла-кохала мене тернóвим соком? Не чекала ти, відьмо, не знала горесна Що чар-зілля твоє морить душу болісно. Розбуди мене дивная на зорі Відпусти ув обіймоньки у свої.
08 березня, 2007 велич цієї таємниці у її простоті... бережи своє серце і серце іншого...
