Степівчанка | Дата: Вівторок, 22.09.2015, 15:53 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Парку мій, парку, занедбаний людом і часом, Здмухують роси дерева з розхристаних пальт. А під каштанами листя червленим паласом Густо вляглося на мокрий схололий асфальт.
Парку мій, парку! Яка таємнича мовчанка Сторожко дивиться в душу з пустого гнізда! Хвоя набрякла опісля дощу на світанку, Сонце сховалося в гіллі, як білка руда.
Парку мій, парку, я знаю твої таємниці, Плачу від болю твого і нездійснених мрій. Знаю, що парость ночами смарагдова сниться, Юні берізки і липи в долоні твоїй.
Лавочки сняться і зграйки веселої юні, Літніх петуній сріблясто-розливчастий сміх… Тільки натомість дорослі ялини-красуні Сум колихають у вітах розкішних своїх.
Парку мій, парку, тебе відцуралися люди… Ти тільки осені пильно вдивляєшся вслід… Спи, мій хороший, весна тебе знову розбудить, Мій величавий, такий одинокий сусід…
|
|
| |