| Степівчанка | Дата: Вівторок, 22.09.2015, 15:53 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Парку мій, парку, занедбаний людом і часом,
Здмухують роси дерева з розхристаних пальт.
А під каштанами листя червленим паласом
Густо вляглося на мокрий схололий асфальт.
Парку мій, парку! Яка таємнича мовчанка
Сторожко дивиться в душу з пустого гнізда!
Хвоя набрякла опісля дощу на світанку,
Сонце сховалося в гіллі, як білка руда.
Парку мій, парку, я знаю твої таємниці,
Плачу від болю твого і нездійснених мрій.
Знаю, що парость ночами смарагдова сниться,
Юні берізки і липи в долоні твоїй.
Лавочки сняться і зграйки веселої юні,
Літніх петуній сріблясто-розливчастий сміх…
Тільки натомість дорослі ялини-красуні
Сум колихають у вітах розкішних своїх.
Парку мій, парку, тебе відцуралися люди…
Ти тільки осені пильно вдивляєшся вслід…
Спи, мій хороший, весна тебе знову розбудить,
Мій величавий, такий одинокий сусід…
|
| |
| |
