Степівчанка | Дата: П`ятниця, 30.11.2012, 10:39 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Озимину гойда холодний вітер. Зелений колір - в очі оксамит. Та хто ж це сірим вікна в небо витер, Посадок врізнобарвив колорит?
Летять до елеватора ворони, Руді пожнивки просяться в ріллю. Для Осені відкриті всі кордони, Тим більше, двері смутку і жалю.
І я стою в степу, як на долоні, Вдивляюсь у холодну височінь. Щемлять думки прив'ялені, солоні І тихо стогнуть: мріяти покинь...
А я ті мрії, що кульки рожеві, За ниточки тримаю у руці, І тільки посмішки скупі жовтневі Відбитком суму тануть на лиці.
Не каже Осінь, скільки років поспіль Вона мені ще буде ворожить... На чорноземах веснам стелить постіль І зупиня в багрянці дивну мить.
|
|
| |