| Степівчанка | Дата: П`ятниця, 30.11.2012, 10:39 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Озимину гойда холодний вітер.
Зелений колір - в очі оксамит.
Та хто ж це сірим вікна в небо витер,
Посадок врізнобарвив колорит?
Летять до елеватора ворони,
Руді пожнивки просяться в ріллю.
Для Осені відкриті всі кордони,
Тим більше, двері смутку і жалю.
І я стою в степу, як на долоні,
Вдивляюсь у холодну височінь.
Щемлять думки прив'ялені, солоні
І тихо стогнуть: мріяти покинь...
А я ті мрії, що кульки рожеві,
За ниточки тримаю у руці,
І тільки посмішки скупі жовтневі
Відбитком суму тануть на лиці.
Не каже Осінь, скільки років поспіль
Вона мені ще буде ворожить...
На чорноземах веснам стелить постіль
І зупиня в багрянці дивну мить.
|
| |
| |
