Степівчанка | Дата: П`ятниця, 27.07.2012, 23:52 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Як промінь сонця темряву розпоре – Враз ожива пташина метушня, А соняхи – безмежне жовте море, І хлюпа солод пахощами дня.
Ще снить могила скіфська величаво – Забутих предків часу альманах. Аж ген – село, обідрана держава, Загублена у сонячних степах.
А у селі – дві баби, дід і дівка... На вулиці – ні вітру, ні душі. Блищить удень шліфована бруківка, Яку застелять скоро спориші.
Вода в криниці від застою згіркла, І стукіт корби – на округу дзвін. Життя ледь загляда в облізлі вікна І злякано задкує із руїн.
Німіє день від подиву і вроди – Яка ж тоненька постать молода! Сапа дівча заплакане городи І без надії принца вигляда.
Пливуть „Джон Діри” в полі величаво, Курить рілля, і догора стерня... Вмира село – загублена держава – У морі жовтім, у спекоті дня...
|
|
| |