| Степівчанка | Дата: П`ятниця, 27.07.2012, 23:52 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Як промінь сонця темряву розпоре –
Враз ожива пташина метушня,
А соняхи – безмежне жовте море,
І хлюпа солод пахощами дня.
Ще снить могила скіфська величаво –
Забутих предків часу альманах.
Аж ген – село, обідрана держава,
Загублена у сонячних степах.
А у селі – дві баби, дід і дівка...
На вулиці – ні вітру, ні душі.
Блищить удень шліфована бруківка,
Яку застелять скоро спориші.
Вода в криниці від застою згіркла,
І стукіт корби – на округу дзвін.
Життя ледь загляда в облізлі вікна
І злякано задкує із руїн.
Німіє день від подиву і вроди –
Яка ж тоненька постать молода!
Сапа дівча заплакане городи
І без надії принца вигляда.
Пливуть „Джон Діри” в полі величаво,
Курить рілля, і догора стерня...
Вмира село – загублена держава –
У морі жовтім, у спекоті дня...
|
| |
| |
