Степівчанка | Дата: Понеділок, 18.06.2012, 13:00 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| А я вже звикла пити самоту, Як прохолоду синю вечорову, Ловити думку з нею на льоту І довіряти їй свою розмову.
А я вже звикла бігти в небеса, В червоне фарбувати зоряниці, Коли сльоза на віях нависа І в повний місяць аж ніяк не спиться.
А я вже звикла мріяти вночі... Душі печалі перейшли в оскому. Я безнадію прошу: помовчи І не шкребись у вікна мого дому.
А я вже звикла на сімох вітрах Уперто йти і, кричучи, мовчати, І мудрість відкладати у роках, І відпускати прикрощі і втрати.
І вже не плачу в чорну пустоту, Коли образи зносити несила, Бо надто звикла пити самоту І з сил останніх розправляти крила...
|
|
| |
vidok | Дата: Понеділок, 18.06.2012, 13:37 | Повідомлення # 2 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
|
|
|
| |
Bab4ik | Дата: Понеділок, 18.06.2012, 14:11 | Повідомлення # 3 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 209
Статус: Offline
|
|
|
| |
Лінутя | Дата: Вівторок, 19.06.2012, 00:16 | Повідомлення # 4 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 200
Статус: Offline
| Незважаючи на те, що морщусь від образу крил, такий вже зачовганий, що вже майже антипоетичний, вірш все ж шедевральний. Є оригінальні рими, ну і образи - ваш почерк, ви.
|
|
| |