Дата: Неділя, 15.04.2012, 20:25 | Повідомлення # 1
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
Не запитуй мене через простір і час, як живеться. Все нормально. Ось бачиш, рожевістю світяться щоки. Як ти часто казав, що життя – то напруга для серця, А як згасне воно – то й не стане проблем і мороки.
Не запитуй, прошу, чи без тебе спокійна й щаслива. Ще утрата недавня відлунням чіпає за душу. Зацвіла цьогоріч у садку нами саджена слива. І трава для газону – що килим зеленого плюшу.
А бузок шарудить по шибках, як відлуння любові... Заглядають байдуже у вікна півсонця й півнеба... Не запитуй, чому я не рада відвертій розмові, І, прошу, не кажи майже пошепки: вибач, так треба...
