Степівчанка | Дата: Неділя, 26.02.2012, 13:19 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| У січневих снігах, Коли сонце засліплює очі, Коли вітер шмага Батогом по відкритій душі, Я іду по зимі, Яка боляче мрію лоскоче, А колючий мороз Наступа чобітьми на вірші. Яка ж біла печаль – З кожним подихом ближча до Бога, І, здається, в душі Промінь сонця свічою згорів. Я ж бреду до села, Де занесена снігом дорога, А холодна блакить Смокче дим із сільських димарів. Скільки ж можна іти?! Тільки січень висвітлює ранки... Тільки сльози з очей, Як замерзлий на вітрі кришталь! А в твоєму вікні Хтось чужий запинає фіранки, І спадає з гілок Білосніжно – срібляста печаль. Що це?! В спину удар – Вітер вибив замерзлого птаха, Який душу продер Майже навпіл червоним пером!!! Я давно тут чужа – Поетеса, гордячка, невдаха... Все. Стомилась іти. Ангел мій з перебитим крилом...
|
|
| |
Антонина | Дата: Неділя, 26.02.2012, 14:42 | Повідомлення # 2 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 33
Статус: Offline
| Емоційно і образно насичений вірш. !!!
|
|
| |
vidok | Дата: Неділя, 26.02.2012, 16:05 | Повідомлення # 3 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
|
|
|
| |