| Степівчанка | Дата: Неділя, 26.02.2012, 13:19 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| У січневих снігах,
Коли сонце засліплює очі,
Коли вітер шмага
Батогом по відкритій душі,
Я іду по зимі,
Яка боляче мрію лоскоче,
А колючий мороз
Наступа чобітьми на вірші.
Яка ж біла печаль –
З кожним подихом ближча до Бога,
І, здається, в душі
Промінь сонця свічою згорів.
Я ж бреду до села,
Де занесена снігом дорога,
А холодна блакить
Смокче дим із сільських димарів.
Скільки ж можна іти?!
Тільки січень висвітлює ранки...
Тільки сльози з очей,
Як замерзлий на вітрі кришталь!
А в твоєму вікні
Хтось чужий запинає фіранки,
І спадає з гілок
Білосніжно – срібляста печаль.
Що це?! В спину удар –
Вітер вибив замерзлого птаха,
Який душу продер
Майже навпіл червоним пером!!!
Я давно тут чужа –
Поетеса, гордячка, невдаха...
Все. Стомилась іти.
Ангел мій з перебитим крилом...
|
| |
| |
| Антонина | Дата: Неділя, 26.02.2012, 14:42 | Повідомлення # 2 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 33
Статус: Offline
| Емоційно і образно насичений вірш.
!!!
|
| |
| |
| vidok | Дата: Неділя, 26.02.2012, 16:05 | Повідомлення # 3 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| 
|
| |
| |
