| vidok | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 14:04 | Повідомлення # 1 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| МІЙ ОБЕРІГ
Домоткану доріжку із дрантя –
Манускрипт неповторних подій,
Я щодня перечитую зрання,
Як спішу, чую тихе: "Постій..."
Кожна батка хапає за ноги,
Щоби знов нагадати мені
Про людей, про часи, про дороги,
Що все рідше з'являються в сні.
Ось бордова – то мамине плаття,
Їй за двадцять. Мене ще нема.
Уявляю ту сукню багаттям,
Коли вітер її обнімав.
А та чорна - з шоферки, що тато
У Дзигівці в сидюхи* купив.
Він тримав її тільки про свято,
А у будні яскраве любив.
А ця синя – з костюма шкільного.
Перший клас. Айстри пахнуть дощем.
Ми стараємось йти усі в ногу.
Марш і досі вчувається ще.
Є батки від сестер і від буні.
Їх, як бердо, прибило життя.
Лише дід залишився в відлунні,
Змайструвавши верстат до пуття.
Вік формує смаки, іншу моду:
Скрізь паласи уже, килими...
А мені оберіг мого роду
Простелився з весни до зими.
Домоткану доріжку із дрантя –
Манускрипт неповторних подій,
Я щодня перечитую зрання.
Як спішу, чую тихе: "Постій..."
*сидюха - перекупка.
|
| |
| |
| лелека | Дата: Вівторок, 29.05.2012, 19:01 | Повідомлення # 2 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 123
Статус: Offline
| Щемко! Минуле ніколи не стає справді -минулим. Воно залишається назавжди у наших душах. Дякую за чудовуй вірш. 
|
| |
| |
