vidok | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 14:04 | Повідомлення # 1 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| МІЙ ОБЕРІГ
Домоткану доріжку із дрантя – Манускрипт неповторних подій, Я щодня перечитую зрання, Як спішу, чую тихе: "Постій..."
Кожна батка хапає за ноги, Щоби знов нагадати мені Про людей, про часи, про дороги, Що все рідше з'являються в сні.
Ось бордова – то мамине плаття, Їй за двадцять. Мене ще нема. Уявляю ту сукню багаттям, Коли вітер її обнімав.
А та чорна - з шоферки, що тато У Дзигівці в сидюхи* купив. Він тримав її тільки про свято, А у будні яскраве любив. А ця синя – з костюма шкільного. Перший клас. Айстри пахнуть дощем. Ми стараємось йти усі в ногу. Марш і досі вчувається ще.
Є батки від сестер і від буні. Їх, як бердо, прибило життя. Лише дід залишився в відлунні, Змайструвавши верстат до пуття.
Вік формує смаки, іншу моду: Скрізь паласи уже, килими... А мені оберіг мого роду Простелився з весни до зими.
Домоткану доріжку із дрантя – Манускрипт неповторних подій, Я щодня перечитую зрання. Як спішу, чую тихе: "Постій..."
*сидюха - перекупка.
|
|
| |
лелека | Дата: Вівторок, 29.05.2012, 19:01 | Повідомлення # 2 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 123
Статус: Offline
| Щемко! Минуле ніколи не стає справді -минулим. Воно залишається назавжди у наших душах. Дякую за чудовуй вірш.
|
|
| |