vidok | Дата: Четвер, 23.02.2012, 13:41 | Повідомлення # 1 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| КОЗАЦЬКА СМЕРТЬ
Його скрутили серед ночі. Не бачив їх. Відчув спиною, – Серед своїх знайшлись охочі. Його життя було ціною, Щоб врятуватися від смерті. Це він отаманом назвався... Вони ж були звичайні смертні, Навіщо їм отаман здався. Як повели його на муки, То не благав і не пручався. Лиш небо плакало з розпуки – Здавалось, знов потоп почався. Подумав: "Буде гарне жито – Тільки б дощі не затягнулись..." О Боже, як хотілось жити! А землячки зі шкіри пнулись. Обтрамбували швидко палю, Бо ж на догоду куму-брату. Та й панство їхало вже з балю, Щоб подивитися на страту. Селяни збилися в отару, Щоб шляхту зайвий раз не злити. В душі раділи, що цю кару Не їм прийдеться розділити, Їм буде досить клаптя поля, Та щоб в ясир не часто брали. Така вже, видно, їхня доля, Щоб вороги й свої карали. Юрба майдан перемісила, Неначе величезна клака.* — Яка ж у ній дрімає сила! – Подумав. І в душі заплакав. Чужі серця, знайомі лиця... Йому ніхто з них не зарадить. І все це справді, а не сниться... Та завтра хтось і їх так зрадить. – Себе від себе захищайте! – Гукнув до тих, хто чув і бачив, – Як завинив кому, прощайте! Ті відповіли: "Бог пробачить." Як підхопили його вгору, То аж угледів рідну хату. Хотів щось крикнути, та з горла Зірвалось тільки тихе: "Та-ту..." А той тримав у жмені вишні, Що м'яко падали в болото: – Куди ж це дивиться Всевишній!? Вколов хтось словом в спину: "То-то..." Ті вишні ще садила мати. В той рік орда село спалила. Вона його змогла сховати, Собі ж у серце серп встромила. Кінчався довго, був живучий... О Боже, як хотілось вмерти! Кривавий кашель геть замучив, Та ще й поляк пристав упертий: – Ну як, отамане, сидиться Тобі на тій високій палі? Що краще – у руках синиця Чи журавель у синій далі? Що, маєш вільну Україну Від Сяну до самого Дону Чи тільки цю страшну руїну І рабство з пелюшок до скону? А він мовчав, збирався з духом... Здавалось, хоче з палі злізти. Лиш дзвони бамкали десь глухо, Немов хотіли відповісти: – Не зловтішайтеся, сусіди: Бахчисарай, Москва і Краків... Ми ще здолаєм наші біди І вам покажем взимку раків. Крилатий дух ще волю вродить, Та воля – це не подарунок. За неї гинули народи, – Такий солодкий має трунок. Його ми тільки пригубили, І полетіли наші коні... Сьогодні, тут – ви тіло вбили, Душа ж здіймається у дзвоні... 2.03.1999 р. *клака - толока
|
|
| |
Ясна | Дата: Четвер, 23.02.2012, 13:46 | Повідомлення # 2 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Хороший вірш. трохи дієслівні рими, як на мене, спрощують текст, знімають емоційну напругу.
|
|
| |
vidok | Дата: П`ятниця, 09.03.2012, 12:41 | Повідомлення # 3 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| Дякую за зауваження.
|
|
| |