Татарівна | Дата: Вівторок, 27.12.2011, 17:57 | Повідомлення # 1 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 70
Статус: Offline
| І. ПРО СИНЮ ПТАХУ
Пташка голосно зітхала і кидала недопалки в калюжу. Підрізані крила часом тремтіли… тоді, блимнувши та ошкірившись, недопалок падав за комір перехожому. Перехожий брутально лаявся, високо задерши голову… раптом підіймав камінця і щосили жбурляв у синю птаху.
«Що ж…!» - думала пташка, закриваючи голову, і запалювала цигарку знов…
ІІ. …дурепа сиділа осторонь світу і дивилася на плин часу. дивилася, як догоряє свічка, як народжуються та вмирають люди. бувало, сідала на ріжок місяця. – тоді чула скрип земної вісі, думала: «гой! - старий поламаний віз, доверху напханий праздниковими масками. навіщо тягти той непотріб? – дивувалась дурепа, підіймаючи котрусь, що випала, - невже на тому возі й навсправді вірять, що сі безглузді предмети стають зірками?...», - раптом навіжено сміялася і викидала маску в астрал…
Байдуже, якії в картини обводи, Аби малювання майстерне.
|
|
| |