| Татарівна | Дата: Вівторок, 27.12.2011, 17:57 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 70
Статус: Offline
| І.
ПРО СИНЮ ПТАХУ
Пташка голосно зітхала
і кидала недопалки в калюжу.
Підрізані крила
часом тремтіли…
тоді, блимнувши та ошкірившись,
недопалок падав
за комір перехожому.
Перехожий брутально лаявся,
високо задерши голову…
раптом підіймав камінця
і щосили жбурляв
у синю птаху.
«Що ж…!» - думала пташка,
закриваючи голову,
і запалювала цигарку знов…
ІІ.
…дурепа сиділа
осторонь світу
і дивилася на плин часу.
дивилася, як догоряє свічка,
як народжуються
та вмирають люди.
бувало, сідала
на ріжок місяця. –
тоді чула
скрип земної вісі,
думала: «гой! - старий поламаний віз,
доверху напханий
праздниковими масками.
навіщо тягти той непотріб? –
дивувалась дурепа,
підіймаючи котрусь, що випала, -
невже на тому возі
й навсправді вірять,
що сі безглузді предмети
стають зірками?...», -
раптом навіжено сміялася
і викидала маску
в астрал…
Байдуже, якії в картини обводи,
Аби малювання майстерне.
|
| |
| |
