Додано (09.04.2013, 12:49)
---------------------------------------------
хотів порадитись з вами з приводу орхвограхвії
се можливо в принципі чи тут таким дрібязком не цікавляться?

Додано (09.04.2013, 14:56)
---------------------------------------------
ШАНОВНІ поети й поетки прошу вашої уваги. Я слабкий знавець орфографії й сам знаю що викладений мною уривок
містить у собі багато орфографічних помилок- будь ласка, підкажіть й
переробіть помилкові на вашу думку слова й словосполучення.

Та й як, насправді, тій печері й не було стати химерно-чаклунською, якщо
кожної відвідини тітками Зовнішнього Світу, за їх розхристані, інколи
просто підмітаючи землю снігові плахти чіплялися витаючи у повітрі
Заблукавшії Мрії, Не Справдившиїся Бажання, Загубленії Думки, якими
тепер й були просто-таки захаращені незліченні бездонні й тупикові,
прямі й перезагибокручені, обезмовлені й надавші прихисток Відлунню
Вічності, нетрі тітчиного обістя... Бо хоча назовні Загублені Мрії, Не
Справдившиїся Бажання й Загублені Думки рідко відзначалися розмірами, не
мали майже ніякої ваги й були не розрізнимі на не посвячене око, в
тітчиному обісті вони замерзали стаючи більш ніж осяжними, й скільки
прокльонів бувало іще сипалось з тітчиних варг по поверненні до дому,
коли вони відчищали від дивокаміння свої плахти...
Й хоча для тіток дивонароджене каміння було ні чим іншим як просто буденно-нездоланним
лихом, всяк поціновувач чаклунства багато б віддав щоб хоч раз опинитись
поряд з обістям Стужи й Завірюхи, й оглянути хоча б вхід до печери,
доторкнутися хоча б до кількох, необережно порозкиданих там камінців...
Та володарки печери й близько не належали до гостинного роду, й в рідкі
відвідини Стужи й Завірюхи Північним, здуваючим багатовіковий шар снігу,
Вітром, на підступах до печери завше оголялися непоодинокі крижані
брил, належавші колись необережно, або й свідомо (зрідка стрічалися й
таке) наблизившимися до володінь тіток шибайголовам.