| Sametoia | Дата: Понеділок, 09.07.2012, 12:09 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 39
Статус: Offline
| "Борня любові й смерті - це життя!" -
одненьку не спростовано р'янь нами.
Хіба жнива були?! Таке собі... жаття
заблудлих колосків між бур'янами.
І озирнутись нікуди. Куди?!
І прихилитись - мов немає України.
Є лиш оця "врем'янка" край Води.
Хоча, здається, і Вода от-от одрине!
"Прощаюсь, і прощаю вам усе..."
А може, варто нас було би і проклясти,
щоб озирнулися - куди це нас несе,
чом дурня клеїмо, який вже "клеїть ласти"?!
Хіба колись ти мислив, що з братів,
які злетяться зі всієї Висі,
за все твоє - чим жив, чого хотів,
проголосують "цілих" двадцять вісім?!
Такий був "з'їзд"... Останнього рядка
нема у віршах, та його й не треба,
якщо уже й "горілка не така",
бо не співається уже і простонеба.
Дивлюсь у дзеркало, й теж бачу там бомжа,
пролетаря з талантом пролітати...
Уміння годуватися з ножа
нам не дали ні Бог-Отець, ні тато.
А все-таки... яка ж у всьому суть
(не "шкурна правда" і не "право шкурне")?!
Ми ідемо вже... Так тому і буть!
Суть в тому, що... хоч совість ще - не курва!
В сад вийшов ось я, мовив: "Талалай", -
схлюпнувся наостанок слізним сплеском.
Луна аж захлинулась "А-а-ла-а-ла-а!!!"
по-чесному - пречисто і вселенсько.
Як хочеш, то і я прощаю всім
по-чесному - вселенсько і пречисто.
Лишається нас впертих двадцять сім
за наше заступитися колись-то...
|
| |
| |
