Sametoia | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 11:06 | Повідомлення # 1 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 39
Статус: Offline
| Не чіпайте мої острови, де ще далеч палає багряно, де з роси, і землі, і трави, Бог так вчасно сотворює ранок. Хай і вас моя мрія віта, хай веде на мости калинові! Ви забули, як звуться свята? Тут вертається пам'ять любові. Тут і досі ще віриться свято в те, що вміють літати серця. Кожне ваше воскресне крилато, і злетить у ясне майбуття! І повірить йому майбуття! Може, трішки прибавиться нас? Верби схилять замріяні віти у замріяний простір і час. Може, вдасться хоч щось воскресити? Може, вдаривши в обрій крильми, порадієте їм, як обнові? Ми згадаємо сонячне «Ми», ради мрії і ради любові.
|
|
| |
лелека | Дата: Вівторок, 24.01.2012, 17:33 | Повідомлення # 2 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 123
Статус: Offline
| Гарно , вдумливо, глибока думка. Читаю ваші вірші і починаю вірити у справжню поезію. Дуже сподобались всі ваші вірші друковані в Літературній Україні - 5-ого січня 2012. Запав у душу один із них, а тому хочеться поділитися ним з читачами.
ТУТ ДУЖЕ ЗАТИШНО
Є що порівнювать, осиливши дорогу, свої й чужі стоптавши спориші,- тут затишно, як під крилом у Бога, там задушно для серця і душі. Перемогти хотів , зайшовши з тилу, та лише кров'ю оросив поля: тут із землі вбирає тіло сили, там сили з тіла відбира земля. Тепер чужого й дарма я не хочу ( і досі ще холодні сняться сни,) : тут з кожної хатини - Божі очі, там вуха зрадницькі- у кожної стіни. Ніхто й не випихав ( така натура!)- розвіявся собі "на три вітри"... Тут кожний двір- моя фортеця мура, там все похмуре- і фортеці і двори. Де ще упився б піснею живою і де ще б загубився у траві? Тут, може, трішки й "бродиш головою", там тільки туга бродить в голові. То чим ще покарати можна, брате, того, хто всі круги буття пройшов? Проте, якби там спокою не втратив, і тут би затишку, можливо б, не знайшов...
Повідомлення відредагував лелека - Вівторок, 24.01.2012, 17:36 |
|
| |