| Sametoia | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 11:06 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 39
Статус: Offline
| Не чіпайте мої острови,
де ще далеч палає багряно,
де з роси, і землі, і трави,
Бог так вчасно сотворює ранок.
Хай і вас моя мрія віта,
хай веде на мости калинові!
Ви забули, як звуться свята?
Тут вертається пам'ять любові.
Тут і досі ще віриться свято
в те, що вміють літати серця.
Кожне ваше воскресне крилато,
і злетить у ясне майбуття!
І повірить йому майбуття!
Може, трішки прибавиться нас?
Верби схилять замріяні віти
у замріяний простір і час.
Може, вдасться хоч щось воскресити?
Може, вдаривши в обрій крильми,
порадієте їм, як обнові?
Ми згадаємо сонячне «Ми»,
ради мрії і ради любові.
|
| |
| |
| лелека | Дата: Вівторок, 24.01.2012, 17:33 | Повідомлення # 2 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 123
Статус: Offline
| Гарно , вдумливо, глибока думка. Читаю ваші вірші і починаю вірити у справжню поезію. Дуже сподобались всі ваші вірші друковані в Літературній Україні - 5-ого січня 2012. Запав у душу один із них, а тому хочеться поділитися ним з читачами.
ТУТ ДУЖЕ ЗАТИШНО
Є що порівнювать, осиливши дорогу,
свої й чужі стоптавши спориші,-
тут затишно, як під крилом у Бога,
там задушно для серця і душі.
Перемогти хотів , зайшовши з тилу,
та лише кров'ю оросив поля:
тут із землі вбирає тіло сили,
там сили з тіла відбира земля.
Тепер чужого й дарма я не хочу
( і досі ще холодні сняться сни,) :
тут з кожної хатини - Божі очі,
там вуха зрадницькі- у кожної стіни.
Ніхто й не випихав ( така натура!)-
розвіявся собі "на три вітри"...
Тут кожний двір- моя фортеця мура,
там все похмуре- і фортеці і двори.
Де ще упився б піснею живою
і де ще б загубився у траві?
Тут, може, трішки й "бродиш головою",
там тільки туга бродить в голові.
То чим ще покарати можна, брате,
того, хто всі круги буття пройшов?
Проте, якби там спокою не втратив,
і тут би затишку, можливо б, не знайшов...
Повідомлення відредагував лелека - Вівторок, 24.01.2012, 17:36 |
| |
| |
