Четвер, 20.06.2024, 16:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Дощ слідів не змиває - Форум | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Міні-чат
50
Друзі сайту
Статистика
sevama
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Anna_D  
Дощ слідів не змиває
Anna_DДата: Середа, 21.12.2011, 19:40 | Повідомлення # 1
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 27
Статус: Offline
Небо затягло хмарами. Перші дрібні краплі вже змочили асфальт. В неї не ні було парасолі ні плаща, та це її зовсім не хвилювало. Її стомлений розум займали інші думки. Думки, які вона старанно гнала від себе, намагалась забути, але окремі спогади спалахували в її пам’яті і примушували її здригатися.
Найбільш бридким було його дихання. Тяжке дихання на її шиї, воно нагадувало дихання великої собаки, яка лізе облизати свого господаря.
Вона не могла відвернутися, відсторонитися від того дихання. Рідкі пориви вітру щоразу нагадували їй про те дихання, і лише спогади дитинства, літнього неба і яскравого сонця, самих щасливих днів її життя давали можливість на деякий час забути. Вона подивилася на небо. Сонця не видно. Дощ тільки починається.
Дощові краплі стали важчі.
У пам’яті спалахнули його мокрі слиняві поцілунки. Мокріші за дощ. Липкіші. Бридкі слиняві домагання. Вона відчувала кожну ділянку свого тіла, якої він торкався. Здавалося, її тіло більш не належало їй. Їй хотілося позбутися кожної тієї ділянки, щоб не відчувати більш тих бридких дотиків, того нахабного втручання в її єство. Дощ торкався її шкіри важкими краплями і будив спогади.
Дощ припустив і лив, лив, і з дощем лились її сльози, як в той день коли це сталося. Вона не могла вимовити жодного слова, звуку, обличчя відмовлялося рухатися, вона лише безсило розкривала рота, але мовчала. І лише сльози котилися самі собою, немов керовані якоюсь окремою силою.
Спалахнула блискавка, як удар, коли вона повернулася помститися, не думаючи ні про що, не маючи жодного плану, просто прийшла до нього з ножем... Про що вона думала? Вона була занадто змучена й виснажена щоб думати.
Блискавка спалахнула знову. І знову.
Але вона промахнулася. Він забрав в неї ножа і все було знову: і дощ, і вітер, і його бридкі торкання. Під час останніх його обійм вона міцно стиснула його плечі і кинулася на скляний столик.
Не тямлячи себе вона йшла вулицею, а дощ лив, лив розбавляючи дощовою водою її кров. В голові паморочилось, серце гупало аж в очі. Не зважаючи на те що дощ розігнав люд і на вулиці було пусто, вона намагалась покликати на допомогу, але букви ніяк не складалися у слова, і вона лише, беззвучно, наче риба, хапала повітря.
Єдина думка давала їй сил йти далі.
Вона лишила його стікати кров’ю.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Сайт управляється системою uCozCopyleft Sevama © 2007-2024
Економічна освіта