П`ятниця, 02.12.2022, 15:45
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Міні-чат
50
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Друзів: 0
sevama
Головна » 2018 » Грудень » 12 » Іван Андрусяк - голова журі конкурсу до фестивалю "Хортицькі Дзвони"
00:33
Іван Андрусяк - голова журі конкурсу до фестивалю "Хортицькі Дзвони"
29-30 листопада 2018 у Запоріжжі проходив традиційний фестиваль "Хортицькі дзвони", присвячений пам'яті видатної поетеси та громадської діячки Марини Брацило.

Пані Марина була частою учасницею фестивалів у Києві і на одному із "Віршнів", які організовував Сергій Пантюк, ми зустрілися.

Цьому фестивалю передує конкурс творів за номінаціями #Поезія та #Авторська пісня.

Цьогоріч головою журі конкурсу був письменник Іван Андрусяк, співголовою - автор-виконавець Віктор Нестерук. І на наше прохання кореспондент Оксана Гладій взяла інтерв'ю у журі конкурсу Івана Андрусяка.

Подаємо без скорочень.

Кор.: Коли Ви спілкуєтеся з молодими поетами, читаєте їхні твори, Ваше враження – чого у них немає такого, що було і є у письменників Вашого покоління. А що у них є таке, чого немає у Вас?

І.Андрусяк: Вони вже на наших головах стоять, вони вже наш досвід засвоїли. І це прекрасно. Вони набагато вільніші. Вільніші від отих суспільно-психологічних упереджень. Моє покоління було дуже від того залежне, незважаючи на те, що ми фактично перше літературне покоління Незалежної України. Ми були дуже залежні, власне вісімдесятникам дісталося більше. Ми намагалися розірвати оці залежності, вісімдесятники добряче на тому сиділи. А молоді – вільніші, набагато вільніші. Вони можуть робити щось, абсолютно не зважаючи ні на що. Творити від душі так, як воно іде. Мені дуже сподобалося, що багато атмосферних текстів. Таких текстів, у які пірнаєш і можеш там плавати, плавати, плавати – розкошувати, насолоджуватися. Найатмосферніші цього року це саме поетки: Анна Карач із Харкова (перше місце у номінації «Поезія» 5-го Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії й авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони»-2018) і Юліана Лесняк зі Львова (3-тє місце у номінації «Поезія» 5-го Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії й авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони»-2018) – дві неймовірно атмосферні поетки-інтелектуалки. До того вони ще й аспірантки-філологині серйозних вищих навчальних закладів – Харківський університет імені Сковороди, Львівський університет імені Франка. Мені свого часу здавалося, навіть маючи пропозиції щодо того, аби робити наукову кар’єру, я від неї тікав, бо вважав, що вона мене скує. Це ж закономірно, бо наука вимагає системного мислення, натомість поезія вимагає уникати системного мислення. А дівчата якось дуже цікаво це поєднують, при тому, я так розумію, з користю для обох сфер.

Кор.: Робота над яким творами – дитячими чи для дорослих – вимагає більше часу?

І.Андрусяк: Я останнім часом забув, коли повноцінно масштабно виступав як дорослий поет – на це завжди немає часу. Бо весь мій час заполонений роботою з дітьми. У нас у видавництві «Фонтан казок» є така програма «Літературний фонтан». Я так жартую: вересень вилітає, а друга половина жовтня-листопад-перша половина грудня – це той період, коли дитячий письменник не має часу ні на що, навіть на написання. Бо це постійні зустрічі в школах, бібліотеках, зустрічі з дітьми в такому режимі марафону. Недавно ми працювали місяць у Кропивницькому і в, на щастя тепер уже, в Кропивницькій області. І ти маєш на день по 5-9 зустрічей, а твій голос повністю пропадає. Так що я геть «малявсько-шмакодявський», хоч іноді нагадую, що можу бути і дорослим поетом. Я вже просто відклав усі справи, щоб приїхати до Запоріжжя, бо я не міг не приїхати.

Кор.: Дитяча книжка – це ще й робота з художниками. Як знаходите співавтора?

І.Андрусяк: Хочу розповісти про свої «шмакодявські» книжки. «Усе солодший сад». До речі, це перша книжка дуже популярної і модної художниці Марти Кошулинської. Це по-суті її дипломна робота. Коли Марта робила курсову, натрапила десь в Інтернеті на мою казку, зробила з неї книжку як курсовий проект. Знайшла мене і надіслала. Мені сподобалося, але це не можливо було використати, бо йдеться про авторські права. Я дав Марті свої нові вірші, вона оформила книжку. Відтак почалося тріумфальне сходження Марти Кошулинської, котра зараз одна з найцікавіших і найпотужніших молодих українських художниць. І хрестоматії вона вже оформлювала, і здобула відзнаки на міжнародних виставках. Це щодо того, як народжується дитяча книжка. То була одна частина книжки – для чемних діток, інша – «Чупакабра та інші зайчики» – для неслухняних. Тут є вірші, які не можна читати мерам міст. Цілком несподівано для мене самого торік ця книжка зібрала купу нагород: премія імені Корнія Чуковського, відзнака «Дитяча книжка року», премія «Літакценту». Я навіть не поїхав на нагородження, бо подумав, що в сучасному світі поезія не може конкурувати з прозою, і нагорода мені не світить.

Кор.: Книжка «Лякація» від слова «лякати»? Чим вона лякає дітей?

І.Андрусяк: Ще одна «страшна» книжка – «Лякація». Вона не просто «страшна» – в ній містяться таємні знання. Настільки таємні, що на «Книжковому арсеналі» у мене її купив сам Президент України. Які таємні знання? Ось, наприклад, як треба їздити у громадському транспорті. А дівчата-художниці ще й флеш-моб влаштували – малювати мене у моїх книжках. Схожий? І ще розкривається таємниця – чому котлета називається котлетою.

Ще одна книжка «Стефа і її Чакалка» – це вже прозова, пригодницькі повісті – також дипломний проект молодої художниці Лілії Курцеби. Люблю працювати з молодими ілюстраторами, вони помічають іноді щось таке, чого не бачить сам автор. До шкільної програми ввійшли мої оповідання з цієї книжки. Це веселі історії про чемних дівчат. Але всі чемні дівчатка рано чи пізно стають іноді такими нечемними, що темної-претемної ночі до неї може прийти отака Чакалка, забере її у звуконепроникний мішок, заодно забере кількох її друзів. Мішок великий, друзів поміщається багато. А що більше друзів, то веселіше. А куди вона всіх понесе? В темний ліс! І знаєте, що з тими дітками Чакалка буде робити? Ця книжка саме про те, що буде відбуватися із дівчатками та друзями у темному лісі… Але там буде школа. І Чакалка – вона не просто Чакалка, вона кандидат педагогічних наук. Уявляєте, що там буде відбуватися?

Казка-детектив «Третій сніг» про те, як розкрити той талант, який сидить у кожному з нас. А таланти бувають дуже-дуже різні. Наприклад талант «смакувати словами»? Книжка непроста, але її чомусь включили до програми другого класу.

Кор.: Коли твори рекомендують до шкільної програми, з автором узгоджують?

І.Андрусяк: З автором не узгоджують, але питають дозволу на використання тексту. Була веселіша історія. В мене є повість-гра «Хто боїться зайчиків», упорядниця «Букваря» вирвала частину тексту, в якому присутній стьоб із ролей у сім’ї, з тих стереотипів, що робить чоловік, чим займається дружина, що робить дідусь, бабуся. Упорядниця прибрала стьоб із тої частини і зробила з мене сексиста фактично. І тепер мені дорікають, що Андрусяк таке написав.

Кор.: Звідки беруться сюжетні лінії, історії, герої Ваших творів?

І.Андрусяк: Історії я не вигадую. Навпаки, намагаюся якнайменше вигадувати. Всі історії із життя сучасних дітей я намагаюся підслуховувати: як вони говорять, як вони мислять, як вони діють. «Найдоросліша» із моїх дитячих книжок – це «28 днів із життя Бурундука» – вона також, як і «Чакалка» складалася тривалий час. «Чакалка» – три повісті, писалися в різний час, потім склалися в один цикл. Так само і чотири історії про Бурундука. Якщо моя «Лякація» отримала найбільше відзнак на «внутрішньому ринку», то «Бурундук» потрапив у міжнародні каталоги, зокрема перша історія – у «Каталог двохсот найкращих книжок світу». Ілюстрації тернопільської художниці Ганни Осадко зроблені у стилі карикатур, які малюють діти. Це так задумано навмисно. Коли вигадую героїв, історії пишу, я просто пустую, як із своїми дітьми. Свої дитячі книжки для своїх дітей пишу. Єдина проблема та, що моя Стефа, котру забирала Чакалка, уже в 11-му класі. Готується до вступу. Приїхала якось із Києва і розповідає: у метро спостерігала сцену – якась жінка читає «Стефу і Чакалку» і сміється. Дочка не сказала, що вона – та сама Стефа, але зізналася, що було приємно.

Кор.: Ви кажете про себе «здитинілий» поет, хоч поезія для дорослих надзвичайно глибока філософська лірика.

І.Андрусяк: Не всі вірші, які приходять, записую. Я їх відпускаю, хай політають. Збірка віршів «Чорний лелека» – одна із поетичних книг для дорослих. Так вийшло, що це книжка про смерть – за загальною тональністю. Але, як у кожній збірці, тексти є різні. Контраст між тим, що я говорив перед тим і кажу зараз, досить різкий. Але воно, очевидно, так має бути. Дитячі твори мають бути доступними для дитини, навіть коли ти з нею говориш про складні і серйозні речі – вони мають подаватися десь через сміх, через жарт, через якусь зачіпку, яка спонукає замислитися. Дорослі твори пишу вільно, так, як відчуваю. Вірш, який дав назву цій книжці «Чорний лелека», присвячений моєму другові – як письменник він Олаф Клименсон, як художник – він Олександр Клименко. Якось над Ворсклою (там у нас дачі, і це дивовижні місця, де мені найкраще у світі пишеться) – а ми їхали з його Опішного в мій Куземин – заїхали в якісь хащі. І раптом, метрів за 20 від нас – чорний лелека дивиться на нас. На землі його важко зустріти, у небі можна побачити, людей він уникає – дуже потайний птах. А тут зо дві хвилини застигли – ми і він. Кожний боявся поворухнутися, а тоді птах глянув на нас і полетів.

Кор.: Над чим працюєте зараз і що плануєте видавати найближчим часом?

І.Андрусяк: Про те, що я пишу зараз, нікому не розказую. Єдині люди, котрі знають, що в мене в роботі, це дружина і діти. Дітям читаю дитяче, але вони вже виросли, то я їм доросле читаю і раджуся. А з того, що вже готове і має вийти ось-ось, то «Вибране». Бо ж у грудні в мене серйозний ювілей, то з такої нагоди й «Вибране» – перший том називається «Фонетика тиші», і це, зрозуміло, твори для дорослих – вірші за весь час, відколи я пишу, і навіть трохи прози. Другий том «М’яке і пухнасте» – твори для дітей. До книги ввійшли твори, які не пов’язані із авторським правом. Бо на поезію для дорослих авторське право ще не дуже поширюється, бо вона нікому не потрібна і права на неї не купують (сміється). А дитяча література, дитяча книжка – це в комерційному сенсі товар. Тому авторське право на них належать не мені. Це не назавжди, зрозуміло. Але мені вдалося домовитися, аби до тому «М’яке і пухнасте» ввійшов увесь корпус моїх віршів. І ще буде тут надрукована повість «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому», яку діти люблять і багато про неї мене запитують. А з нового, зараз готується і вже навіть намальована – там дуже-дуже цікава молода художниця Марійка Рудюк – це маленька книжка і зовсім малярська книжка про Опішне, східну столицю українського гончарства. Називається «Макітра» – історія про маленьку дівчинку, котра приїхала з батьками в Опішне з наміром, що їй куплять макітру. Вона так мріяла, так хотіла, так прагнула тої макітри. Я описую музей, роботи, які є в Опішному, хоч це і художній твір, але діти повинні знати про такі речі. І ось на базарі пропонують дівчинці вибрати собі макітру, а дитина – у плач! «Це не макітра, ви мене обманюєте! Це не лялька, яку я хотіла». І ще одна книжка, вона тільки малюється і буде називатися «Морсько-свинський детектив» – це пародія на дитячий детектив. Три історії про розслідування морського свина Жерара, який бере чималий гонорар – капусту, щавель і всяке таке. Буде й історія про два бички бердянські. І ще одна темна справа.

Кор.: Письменник і видавець Іван Андрусяк сперечаються між собою чи задоволені один одним?

І.Андрусяк: Мислення письменника і головного редактора видавництва – різні речі. Іноді я письменник у конфлікті із собою головним редактором.

Кор.: Чи не конкурують між собою дорослий письменник і письменник дитячий?

І.Андрусяк: Дитячий письменник у мені плавно перемагає. Але на все свій час. Я радію, що як дитячий письменник я вийшов на багато ширшу аудиторію, ніж як поет для дорослих. Об’єктивно найпотужніші сучасні українські поети і близько не мають тієї аудиторії, яку вони би мусили мати. І це болісно. А я такий хитренький готую собі читача дорослих творів. До речі, на зустрічах у 10-11-х класах мені розповідають юні про те, що вони в дитинстві читали мої твори про Стефу і Чакалку. А тепер хочуть почути про «Отруєння голосом» і «Нову дегенерацію». Я жартома кажу, що готую собі читача, але воно має сенс.

Оксана Гладій

Переглядів: 531 | Додав: sevama | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сайт управляється системою uCozCopyleft Sevama © 2007-2022
Економічна освіта