2
Иван ПЕТРОВЦІЙ
(25.02.2012 19:58)
Переможців не судять. Але – коментують. Петро Мідянка – блідий епігон, недоладний наслідувач Богдана-Ігора Антонича. Нічого свого: у віршах Мідянки ані крапелини поезії. Невмотивоване, нелогічне у його римованій писанині вживання русинських слів, які він вважає діалектизмами, шокують недосвідченого читача, але – не хвилюють. Багатолітнє бігання до Лемберка-Львова, перманентне підлизування гузиць галицьким письменникам останнього призову дало свій результат: Герасим’юк – лавреат, інші галицькі писаки – лавреати: - На й тобі, сільський жебраку, премію державну, і знай галичких хлолпчів… Русинський ”діалект” - один із ресурсів збагачення української мови. Так вважають галичкі хлолпчі.., а, значить, так і має бути… А несе тоте багатство русинської бесіди в українську мову Петро Мідянка… Оце і є політичний підтекст присудження державної премії абсолютно бездарному Мідянкові. По суті державна премія мала буди вручена єдиному після Потушняка і Томчанія істинному закарпатському прозаїку Мирославу Дочинцю. Одначе, який президент у держави, яка сама держава, такі і її лавреати… - Петро Мідянка – лавреат… - сміються горобці під стріхами…
Свого часу я написав цикл епітафій закарпатським писакам.
Ще доки Мідянку не прибрала була межи ніг російськомовна жидка, я написав таке:
ХОСНОВАНЫЙ МІДЯНКА Жив та быв такый поет - Мідянка. Мав погнилі зубы, пuрвані топанкы… Ни женився, бо Украйину ”кохав”… В пеклї чорт го сексуално хосновав.
Іван П Е Т Р О В Ц І Й
|