| P@ramaribo | Дата: Середа, 21.03.2012, 04:59 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Перевірені
Повідомлень: 29
Статус: Offline
| Дві години тому я тебе запросив,
Не казав я, що буду читати вірші,
Більше року назад я тебе полюбив,
Кожним нервом своєї простої душі.
Я любив до нестями, до крику, до болі.
Так чому це ніколи тобі не казав?
Лиш в собі… і любов та згасала поволі,
Вже не знаю чи справді тебе я кохав.
Але, що я кажу? Так, звичайно любив.
Навіть більше: любов та і досі жива.
Але знаю, що доля не створює див,
Чи, можливо, я просто не вірю в дива?
Ти напроти сидиш, я на тебе дивлюсь.
Тільки вдвох в цьому залі, нікого не має.
Але вигадка це і тому посміхнусь…
Я знову забув, що чудес не буває.
Та для чого слова ці тепер говорити?
І історія стара не буде нова.
Все минуло. Не згадую слово «любити»,
Взагалі ні до чого у світі слова.
Я на тебе дивлюсь і твій образ зникає,
То ілюзія лиш, що обманом була,
В цьому залі тебе не було і не має,
Я тебе запросив, але ти не прийшла.
20.03.12
|
| |
| |
| Sametoia | Дата: Середа, 21.03.2012, 10:14 | Повідомлення # 2 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 39
Статус: Offline
| Брате Богдане! Вірш класний. Але хочеться на майбутнє побажати тобі уникати засилля дієслівних рим типу "говорити - любити", "дивлюсь - посміхнусь". Також українською - "болю" (чол. р.), "немає" (разом). 
|
| |
| |
| Оксанка | Дата: Четвер, 22.03.2012, 03:30 | Повідомлення # 3 |
 яблучко
Група: Администраторы
Повідомлень: 1004
Статус: Offline
| P@ramaribo, історія зрозуміла. Спробуйте писати не лише вірші, а й прозу, це допомагає збільшувати лексикон. Чомусь так буває, що у розмові ми вживаємо багато синонімів, а коли доводиться щось записати, язик наче дерев'яніє, нічого не може знайти. так і тут, вибачте, але нічого цікавого із-за постійних дієслів. підтримую думку Sametoia.
Мрії збуваються ! :)
|
| |
| |
