|
|
|
|
 |
|
Тарас Федюк
| |
| sevama | Дата: П`ятниця, 23.12.2011, 18:51 | Повідомлення # 1 |
 Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 153
Статус: Offline
| Тарас Федюк: "Бог не дає талант назавжди".
інтерв'ю - Наталка Пасічник
- Пане Тарасе, поет в Україні більше чи менше, ніж поет?
- Я хотів би почати з цього неоковирного: «Поэт в России – більше, чем поэт». Дуже часто чомусь так виходить, що чим афористичніший вислів – тим далі від поезії. Та й від правди взагалі. Щоб довго не говорити, спробую змоделювати рядки. Ну, наприклад: «Милиционер в России – більше, чем милиционер», «Футболист в России…» «Артист в России…» «Президент в России…» Та куди хочеш можна притулити. І все буде така ж правда, як і про поета. Відколи Євтушенко почав намагатися формулювати, а не видихати – тобто намагатися бути більше, ніж поет - відтоді він і почав закінчуватися.
А щодо певної соціальної ваги, то, безумовно, останні десятиліття (може, ведучи відлік від покоління вісімдесятників) довели, що поет має бути поетом. Не більше і не менше.
- З 2003 року у Вас вийшло друком чотири книжки. Остання за часом збірка «Горище» презентувалася на цьогорічному Форумі у Львові. Отже життя після Шевченківської премії таки є?
- Ну, це як у кого. Якщо до премій ставитись серйозно – то життя після них нема. А
якщо нормально, з певною іронією і самоіронією, то – є. Тобто, може бути. Для мене – хоч як би це банально не звучало – премії важать рівно стільки, скільки в них грошового додатку. Навряд чи більше. Тому радість лоскотно бентежить груди аж доти, допоки не закінчилися гроші. Від Шевченківської у мене вони скінчилися швидко і давно.
Якщо серйозніше – то справа, звичайно, не в преміях, а в тому - наскільки протягом тривалого життя ти був чесним з самим собою, наскільки не переступив, наскільки не наступав на горло власній пісні. Наскільки був самим собою. Бог не дає талант назавжди. Він дає поносити. І дивиться: як ти живиш, як розпоряджаєшся тим, що дано, чи працюєш, чи не тринькаєш… Буває, що дає поносити до смерті. А бува, забирає задовго до фізичного кінця і це, як на мене, найстрашніше. Ходить колишній поет, пише, публікується, отримує ордени, смішить людей. Воістину, якщо Бог хоче покарати, то забирає розум. І талант.
- Ваші тексти характеризуються наявністю своєрідної вільно-силаботонічної техніки. Вони, як би сказала Маріанна Кіяновська, вже не «суцільно заримовані вірші». Звідки походить така традиція і хто, якщо не секрет, були Вашими вчителями?
- Про вчителів. Поетів, які в різні (переважно ранні) періоди життя вплинули на те, що я писав, було кілька. Це Вінграновський, Нечерда, Лорка, Війон. Мої друзі – Ігор Римарук і Василь Герасим’юк. Ну, і все прочитане. І все передумане. І все пережите.
Щодо «своєрідної вільно-силаботонічної техніки» - то не знаю. Просто після «Золота Інків» прийшов новий ритм, нова мелодика, певне ритмічне набурмотування, яке, можливо, більше відповідало і кількості прожитих років і втомі від прожитого. Я ще ці вірші часом називаю римованими верлібрами. Чи майже римованими верлібрами. У цій ритміці я почуваюся більш вільним, а певна смислова розмитість дає можливості уникнути нарацій… І афористичності.
- Цього року Вас знову обрали президентом АУП. Чи можна очікувати на якісь реформації, і на що націлена АУП сьогодні?
- Я колись, за часів ще своїх попередніх каденцій на аупівських кріслах, говорив про те, що час великих творчих організацій типу НСПУ чи того ж АУП минув. НСПУ взагалі існує лише тому, що є ще майно і певне державне фінансування. Верхи Спілки зацікавлені у збереженні структури, як можливості щось там продати тихенько…Тому і скандали їхні – переважно майнові. У нас – дякувати Богу - майна нема. І тому у нас суперечки або творчі, або (як останнім часом) їх нема взагалі. Структура ж потрібна тим, хто хоче щось робити. Скажімо, без структури я не зміг би видати п’ятдесят поетичних книжок в серії «Зона Овідія». І взагалі – ніяких книжок. Не було б великої хвилі презентацій, фестивалів, творчих вечорів. Важче було б проявитися багатьом іменам, які тепер відомі всім шанувальникам літератури. Тому ані перебільшувати, ані геть відкидати позитивної ролі АУП я би не брався. Зараз поновлюємо аупівський сайт, проводимо перереєстрацію, вирішуємо певні організаційні питання. І намагаємося шукати гроші під спільні проекти.
|
| |
| |
| sevama | Дата: П`ятниця, 23.12.2011, 18:51 | Повідомлення # 2 |
|
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 153
Статус: Offline
| - Що змінилося у журналі «Сучасність» з Вашим приходом, і чому була така тривала пауза?
- Часопис переживав нелегкі часи. Досить тривалими періодами він не виходив, а якщо і виходив – то з великим запізненням і часто здвоєними числами. Сподіваємось, що тепер, коли журнал має серйозне фінансове й організаційне опертя в особі Голови Громадського руху «За Україну!» В ячеслава Кириленка, гірші часи позаду.
Чи щось змінилось з моїм приходом? Та навряд чи. Я не є прихильником революційних змін, до яких вдавався мій попередник. Просто ми намагаємося повернути часопис до того стану і формату, у якому він був у кращі його часи. У часи редакторства Івана Михайловича Дзюби та Ігоря Римарука. А також і в часи давніші – коли журнал виходив за кордоном.
- Що можете порекомендувати читачам з новинок, які оприлюднено у «Сучасності»?
- Порекомендував би читати від дошки до дошки. Там цікава і літературна частина: проза Оксани Забужко, Василя Шкляра, цікава поезія Дмитра Лазуткіна, Дмитра Кременя,Андрія Охрімовича, дуже сильна культурологія, публіцистика, літературна критика… Я радий, що ми зберегли традиційних авторів «Сучасності» і розширили це коло за рахунок нових..
- Багато говорять про новий роман Оксани Забужко, який з’явиться на сторінках журналу. Чи є у сучасної української жіночої прози характерні плюси, яких бракує чоловічій?
- Він уже з’явився. У п’ятому числі «Сучасності». Журнал можна купити у книгарнях Києва. Я радий, що Оксана віддала великий шматок з нового роману «Музей покинутих секретів» нам. Маю сказати, що цей роман – подія в літературному житті України. І, як на мене, найкраще з написаного Оксаною Забужко.
Щодо переваг жіночої прози перед чоловічою чи навпаки – то тут я не спеціаліст. Література є хороша, а є погана. На щастя, від статі це геть не залежить.
- Які із цьогорічних книжкових новинок Ви могли би виділити?
- На жаль, у зв’язку з кризою книжкових новинок поменшало в рази. Я би виділив нові поетичні книжки Павла Вольвача і Надії Степули, публіцистику Леоніда Капелюшного. З прози – невидані поки що романи Оксани Забужко і блискучий роман Василя Шкляра про Холодний Яр.
- Які перспективи української літератури закордоном?
- Україна лишається поки що закритою для світу територією. Ми не маємо нормальних контактів, ані політичних, ані економічних, ані культурних. Ми не інтегровані у європейську і світову культурну та літературну спільноту. Тому мусимо вірити на слово окремим нашим письменникам про їхні великі успіхи за кордоном.
Та й, якщо чесно, мене більше цікавлять успіхи нашої літератури у нас в Україні. Читач не вимітає більшості наших книжок з полиць книгарень… Сподіваюся – поки що.
Детальніше - www.kultrevansh.com
|
| |
| |
|
|
