| Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 02:14 | Повідомлення # 1 |
 редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Хтось вгорі остригає жертовних ягнят. Сніжить.
Біла вовна вдирається в кожен четвертий подих.
Покороблені тіні, за нами бредуть по сходах,
Прокладаючи шлях крізь замети тисячоліть.
Ця зима випадкова, як плач немовляти в ніч.
Озиратися важко – хтось холодом диха в спину.
Продираємось вгору – приречено й безупинно,
Ціпеніючи раптом, зачувши ворожий клич.
А сніги, як орда. Без супротиву здався час,
В круговерті хурделиць втрачаючи дні за днями.
Ще три сходинки вгору. Та вовною під ногами
Заметіль березнева танцює останній вальс.
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
| |
| |
