Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:44 | Повідомлення # 1 |
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Плащаницею ночі покриєш схололі вуста, Дорахуєш до ста, і, примруживши стомлені очі, Прочитаєш молитву, і тінню старого кота Повз розбурхану Лету прожогом укотре проскочиш. А за нею туман. І прочинене навстіж вікно, І було то давно, і банальна зимова сльота. Ти постукаєш в небо, а там наливають вино, А спускатися долу вже боязко, бо самота. Бо брести по землі, по зимі волочити крило, Жи би все відгуло, а воно на ступнях мозолі. А вино не дозріло – у Лету крівцею стекло. І не дійдеш домів, через біль у вцілілім крилі.
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
|
| |