| Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:44 | Повідомлення # 1 |
 редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Плащаницею ночі покриєш схололі вуста,
Дорахуєш до ста, і, примруживши стомлені очі,
Прочитаєш молитву, і тінню старого кота
Повз розбурхану Лету прожогом укотре проскочиш.
А за нею туман. І прочинене навстіж вікно,
І було то давно, і банальна зимова сльота.
Ти постукаєш в небо, а там наливають вино,
А спускатися долу вже боязко, бо самота.
Бо брести по землі, по зимі волочити крило,
Жи би все відгуло, а воно на ступнях мозолі.
А вино не дозріло – у Лету крівцею стекло.
І не дійдеш домів, через біль у вцілілім крилі.
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
| |
| |
