| Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:44 | Повідомлення # 1 |
 редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Одвічні мої пастухи – нічні ліхтарі,
Знову ми все переплутали знизу і д’горі.
Кельнерка ще молода, та і ми не старі,
Ще навіть п’ється, як дишеться й очі не хворі.
Та близорукий мій бог вже за грань відступив
Приступом довгих ночей за граненим й соленим,
Й ранки з очима червоними падають з слив,
З слів недошіптаних і недописаних тлену.
Вічні мої пастухи… з опівнічних отав
Стелиться килимом витканим та не дотканим
Стежка невидима – тільки б на неї не впав
Тілом невинним невидимий місячний камінь…
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
| |
| |
