Анатель | Дата: Неділя, 11.12.2011, 01:44 | Повідомлення # 1 |
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 246
Статус: Offline
| Одвічні мої пастухи – нічні ліхтарі, Знову ми все переплутали знизу і д’горі. Кельнерка ще молода, та і ми не старі, Ще навіть п’ється, як дишеться й очі не хворі. Та близорукий мій бог вже за грань відступив Приступом довгих ночей за граненим й соленим, Й ранки з очима червоними падають з слив, З слів недошіптаних і недописаних тлену. Вічні мої пастухи… з опівнічних отав Стелиться килимом витканим та не дотканим Стежка невидима – тільки б на неї не впав Тілом невинним невидимий місячний камінь…
Ars longa, vita brevis.
Мяу!!!
|
|
| |