| krabat | Дата: Неділя, 02.09.2012, 22:39 | Повідомлення # 1 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 497
Статус: Offline
| З Марини Цвєтаєвої. Вже скільки їх...
Крабат, 01.09.2012 року
Вже скільки їх безодня, що розверзлась
В далекій глибині
Поглинула. Колись підійде черга
За ними і мені.
Заклякне, що співало і боролось,
Вогні земних утіх,
Смарагд очей моїх і ніжний голос,
І злато кіс моїх.
І буде знов життя з насущним хлібом
В буденнім забутті,
Як ніби не було під небосхилом
Мене у тім житті!
Що змінювалася, мов дитячий подив,
І зла була на мить,
Що так любила, як в каміні дрова
Пломіння попелить,
Вілоончель між гущі лісової,
Передзвін у селі...
Мене живої, справжньої такої
На лагідній землі!
До вас усіх я, що не знала міри,
Чужих чи рідних знов?!...
Звертаюся із вимогою віри,
З проханням про любов.
І день і ніч, і усно і письмово:
За правду і за ні,
За те, що я сумую знову й знову,
Хоч двадцять літ мені,
За те, що не уникну я ніколи
Пробачення образ,
За вигляд мій такий надміру гордий,
Нестримну ніжність фраз,
За швидкості стрімких подій і звершень,
За правду і за гру…
І чуєте! Любіть мене безмежно
За те , що я помру.
Читати коментарі (0)
|
| |
| |
