krabat | Дата: Неділя, 02.09.2012, 22:39 | Повідомлення # 1 |
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 497
Статус: Offline
| З Марини Цвєтаєвої. Вже скільки їх... Крабат, 01.09.2012 року
Вже скільки їх безодня, що розверзлась В далекій глибині Поглинула. Колись підійде черга За ними і мені.
Заклякне, що співало і боролось, Вогні земних утіх, Смарагд очей моїх і ніжний голос, І злато кіс моїх.
І буде знов життя з насущним хлібом В буденнім забутті, Як ніби не було під небосхилом Мене у тім житті!
Що змінювалася, мов дитячий подив, І зла була на мить, Що так любила, як в каміні дрова Пломіння попелить,
Вілоончель між гущі лісової, Передзвін у селі... Мене живої, справжньої такої На лагідній землі!
До вас усіх я, що не знала міри, Чужих чи рідних знов?!... Звертаюся із вимогою віри, З проханням про любов.
І день і ніч, і усно і письмово: За правду і за ні, За те, що я сумую знову й знову, Хоч двадцять літ мені,
За те, що не уникну я ніколи Пробачення образ, За вигляд мій такий надміру гордий, Нестримну ніжність фраз,
За швидкості стрімких подій і звершень, За правду і за гру… І чуєте! Любіть мене безмежно За те , що я помру. Читати коментарі (0)
|
|
| |