Rudnicki | Дата: Субота, 21.01.2012, 14:39 | Повідомлення # 1 |
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 58
Статус: Offline
| Остання сторінка щоденника
Цьогоріч я чіплявся за зиму, як тільки міг, І, немов кокаїнщик, вдихав чистий холод і сніг Пив туман узахльоб - та від того всього лиш тверезів Може тому, що я народився в північних краях, Мені лютий миліший. Хоча попервах Снилась жінка у білому. Чи екс-прем’єрка, чи мати Тереза –
Вже навряд чи згадаю. Та зрештою все то фігня. Кожний градус морозу – як дар. Скандинавська весна (Моя подруга з Швеції пише: в них зараз так само) Виплітає під вітер свій хитрий і довгий кросворд, Я ж на струнах плету за акордом акорд. Нічогенький дует. Хоч записуй компакти на «Поліграмі».
Все ж крутіння Землі не повернеш руками назад, А тому я готуюсь до гіршого. Та льодоспад Із дахів більш дратує, ніж справді серйозно турбує Бруд, сміття і міазми від мертвих тварин і птахів, І на вулицях більшає п’яних бомжів Що ж, весна ще покаже – хто й де. І дарма, що не потребує
Її правди ніхто. Ну хіба що наш Гідрометцентр. Та і то не завжди. За вікном – безкоштовний концерт: Хор ворон і котів, п’яна лайка, собаче скавчання, Але є іще ніч – як останній льодовий рубіж, Карфаген чи там Збараж. І місячний ніж Розрізає відбитим промінням вікно. Без тіні вагання
Я ступаю на лезо – і зовсім душа не болить. Навіть дивно, їй-Богу. Униз подивився на мить – Все лишається так, як було. Головне – що без крові. Без перил, без вітрил і без ліфту, по зорям одним… Перехоплює дихання - значить, живий. Але все ж, хай там як, я – іду. Воскресіння ж – лишаю. Христові.
(13.03.2010)
Полонених не брати!
|
|
| |