| Rudnicki | Дата: Субота, 21.01.2012, 14:39 | Повідомлення # 1 |
|
брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 58
Статус: Offline
| Остання сторінка щоденника
Цьогоріч я чіплявся за зиму, як тільки міг,
І, немов кокаїнщик, вдихав чистий холод і сніг
Пив туман узахльоб - та від того всього лиш тверезів
Може тому, що я народився в північних краях,
Мені лютий миліший. Хоча попервах
Снилась жінка у білому. Чи екс-прем’єрка, чи мати Тереза –
Вже навряд чи згадаю. Та зрештою все то фігня.
Кожний градус морозу – як дар. Скандинавська весна
(Моя подруга з Швеції пише: в них зараз так само)
Виплітає під вітер свій хитрий і довгий кросворд,
Я ж на струнах плету за акордом акорд.
Нічогенький дует. Хоч записуй компакти на «Поліграмі».
Все ж крутіння Землі не повернеш руками назад,
А тому я готуюсь до гіршого. Та льодоспад
Із дахів більш дратує, ніж справді серйозно турбує
Бруд, сміття і міазми від мертвих тварин і птахів,
І на вулицях більшає п’яних бомжів
Що ж, весна ще покаже – хто й де. І дарма, що не потребує
Її правди ніхто. Ну хіба що наш Гідрометцентр.
Та і то не завжди. За вікном – безкоштовний концерт:
Хор ворон і котів, п’яна лайка, собаче скавчання,
Але є іще ніч – як останній льодовий рубіж,
Карфаген чи там Збараж. І місячний ніж
Розрізає відбитим промінням вікно. Без тіні вагання
Я ступаю на лезо – і зовсім душа не болить.
Навіть дивно, їй-Богу. Униз подивився на мить –
Все лишається так, як було. Головне – що без крові.
Без перил, без вітрил і без ліфту, по зорям одним…
Перехоплює дихання - значить, живий.
Але все ж, хай там як, я – іду.
Воскресіння ж – лишаю.
Христові.
(13.03.2010)
Полонених не брати!
|
| |
| |
