Понеділок, 17.06.2024, 11:42
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Втомлене серце води - Форум | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Міні-чат
50
Друзі сайту
Статистика
sevama
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: markiza  
Втомлене серце води
markizaДата: Середа, 09.05.2012, 16:55 | Повідомлення # 1
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 82
Статус: Offline


Сергій Жадан. Вогнепальні й ножові: Поезія. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 160 с.: іл..

Нова книга віршів Сергія Жадана анотована як збірка біблійних та кримінальних балад. Ускладнену метафорику назв чотирьох поетичних розділів («Опій», «Апостоли», «Фляга», «Камені») прояснює п’ятий – прозовий. Він так і називається – «Коментарі». Ця авторська післямова – лаконічний есей поліфонічного стилю з добірною, вишуканою мовою, котрий має на меті арґументовано довести гармонійну єдність усіх частин збірки й логічний розвиток думки, яка ведеться ще від антиків, коли імовірне й малопомітне подається важливішим за апріорне, а старе виглядає декоративно привабливішим, порівняно з новим.
Драматично-історична, соціально-побутова, з обов’язковим додаванням криміналу, побудова сюжетів; менше лірична, більше філософська («…мудрість у тому, що всіх нас рано чи пізно викидає на берег, де нас уже давно чекають з радістю і нетерпінням, всі ті, хто буде любити нас до смерті, всі ті, хто буде цю смерть невблаганно прискорювати») і/або ностальгійна риторика висловів («Батьківщина для кожного з нас починається там, куди нас виганяють із райського саду»); присутність автора в текстах (як приклад: «О, я вже про все подбав. / Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків. / Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста, / з найвідомішими скандалістами та співаками. / Я торгуватиму взуттям і натхненням … / Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті»); використання діалогів («забратися куди подалі, всім віддячивши і всіх обдуривши. – Прямо-таки усіх?І навіть мене? – І навіть тебе, смерте, і навіть тебе»); порівняно невеликі обсяги стофіки, – усі ці ознаки надають віршам певних жанрових рис балади.
Тонус, нервова енергетика текстів, що іноді спазмують від хронічної любові-ненависті, свідчать, на мою думку, насамперед, про духовні зміни поетики Сергія Жадана. І справді, фонова присутність майже пієтетного ставлення до минулого, де головну роль грає міфологема пам’яті, своєрідні формули якої філософськи обігрує автор («І я знаю: найтяжче, що у нас є, – це наша пам'ять. / А найгірше – що вона лише тяжчає з кожним роком (…) нічого не запам’ятовується таким, яким було насправді, … вся пам'ять цього світу формується виключно нашим бажання скоріше все забути (…); перебір неґативу в теперішньому («Мабуть, найбільші розчарування / припадають на долю тих, хто намагається впорядковувати навколишню порожнечу, доповнюючи її своєю власною»); молитва до надії на пристойне прийдешнє (« Не залишай нас, надіє, / Тієї пізньої золотої пори, / Коли ми будемо ділити здобич, / Із відчаєм знищуючи / запаси любові / на військових складах вітчизни»); прикметна з’ява ностальгійних мотивів («що може тебе тримати, окрім коріння?»), – це вже, я би сказала, типовий для середнього віку комплекс дистонії буття. Проте, ідентифікувати філософські засади автора і поведінку героїв його збірки, думаю, не треба, хоча відчувається, що сюди вкладено багато особистого, навіть автобіографічного («нічого не зміниться, і тільки трава / буде кожного року інакше рости ») – як на мене, відчутно бракує нейтральності поетичного тону, котрий мав би дистанціювати задекларовані естетичні категорії.
Та попри наявні розумування, магічний ліхтар уяви висвітлює повноцінні поетичні перли, до яких вже звикли фанати творчості поета («найглибша тиша завжди залягає після ранкових розстрілів … серце полів, що б’ється під снігом, мов під бинтами … на їхніх ґанках ростуть трави перегірклі стебла … і ночі були такими короткими, що сни не встигали снитись … росли циклонів троянди важкі»); не залишає в спокої ні самого поета, ні читача, котрий знайде у збірці силу-силенну різних страховиськ у різних ситуаціях («Якщо дуже довго сидіти коло ріки, / Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки (…) І все, що я говорив їм і що вони говорили мені, / виривалося з горлянок і запалювало вогні, / і ці вогні горіли й танули, як маяки, / на які виходили з темряви / зомбі, привиди, мертвяки (…) навіть померлі стояли в такому дзвінкому напруженні, / що, коли б не сморід, ніхто б і не знав, що має справу з померлими (…) І ось малий стояв поміж них, обіймаючи кожного – / демонів із фаєрами, янголів із рваними крилами»).
 
markizaДата: Середа, 09.05.2012, 16:56 | Повідомлення # 2
редактор
Група: Модератори
Повідомлень: 82
Статус: Offline
Окремий абзац стосується комплексного оформлення книги, створеного за художніми роботами сестер Аліни та Карини Гаєвих. Інтуїція мисткинь вловила сутність швидкоплинних і нібито другорядних речей, а в сумі – досвід катастрофічності світу, зануреного у зло. Порятунок краси можливий саме у мистецтві, – про це свідчить цілісна мозаїка зображень, кольори і лінії котрої, єднаючись, творять синтез поезії та живопису.
Сергій Жадан намагається довести, що абсурд і норма в нашому часі помінялися місцями. Фантасмагорія, як спосіб існування, стає чимось абсолютно природним, а поведінка спокійна, стримана, інтеліґентна, себто нормальна, виглядає, мало сказати, дивною. Домінування абсурду – не з любові до нього, а якраз навпаки – з любові до норми й гармонії. Поезія Сергія Жадана – це свого роду умисний художній акт неприйняття вигаданих і штучних цінностей, своєрідна опозиція сучасному абсурдові нашої дійсності (« Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму, / яка вже стоїть і чекає за міською стіною. / Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму, / тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною»).
І на додаток: за стилем, на мою думку, ці вірші – магічний реалізм чи/або реалістична магія, це вже кому що сподобається.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Сайт управляється системою uCozCopyleft Sevama © 2007-2024
Економічна освіта