iva | Дата: Неділя, 11.12.2011, 13:43 | Повідомлення # 1 |
брунька
Група: Администраторы
Повідомлень: 50
Статус: Offline
| Невиспана несвіжа щока, певно, ніхто її не цілував зранку, не збудив пелюстками заплаканих троянд, не зорав цілиною нічної стерні, що зачекалася комбайну Gilette, не засвітив промінцем посмішки з горнятка кави у білосніжному двоспальному ліжку холодних Альп. Не зійшли, не розтопилися сніги пристрасті, і по венах кров не прискорила свого руху, що й хотілося б змінити її напрямок, подивитися, а яка кров у тій вені на лівій руці, що нікого не обіймала цеї ночі. Від щоки не відбилося ранкове привітання справжнього сонця, а не того, що за вікном заграє до золотавого листя вулиць, на зашарілася від гарячого подиху справжнього сонця, а не того, що далеко холодне кидає в морозний піт жилаві долоні кленів. І немає долонь, які ніжно торкаються її щоки, найдорожчого найосяйнішого скарбу для тих долонь, що денно-ночно тримають кермо долі своєї та кількох десятків щік поза плечима, які теж мають свої улюблені долоні, але з якими так мало зустрічей у цьому житті. І їде, і їде водій на крилах мрій до ідилічної єдності ланіт і долонь, але, зупинившися на червоному світлі білизни коханої отримує ляпас по власній щоці. Все вірно, не треба зупинятися. Замаскувати щоку, прикидати два прищики жовтавим листям чи заштукатурити пудрою, бо ще дорослі скорботи не стали на ковзани та не зборознили молодих щік. Камені бруківки лягли щільно щока до щоки. Їх нещадно хлестав осінній дощ. Гаряча сльоза розрізала мармуровість ланіти на схід та захід самотнього двоспального ліжка, десь на його березі плескалася неспіймана риба незакинутими сітками неспійманого рибалки. Де він? Чиє біле плесо пінить довгими веслами? І вона пірнає дельфіном у глибини власних очей. Сон довго споглядав за нею, сидячи на її щоці, та жбурляючи крихти квилячим чайкам, потім і сам став на крило та дзвінким ячанням розчинився у ранковім світлі.
|
|
| |