marta | Дата: Неділя, 11.12.2011, 04:48 | Повідомлення # 1 |
пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 185
Статус: Offline
| ще з осені розлиті акварелі де снігом пробивало небо-стелю тоненьким дротиком затягнута ріка ступити як стопити - крига ж нетривка торкнутись раптом інею на шкірі долонями щоб розтопилася у вірі ствердла вода і в ній нічийні кроки і кучугури - білі лежибоки холодні зливи і хрусткі обійми де не додасть ніхто і не відійме в кришталик часу вплавлений горіх камінчик в душу чи солодкий гріх і я лечу густим нечутним снігом на прехресті всіх шляхів розбігу усього сущого в мені і небуття за що ти любиш так мене... життя?
27 грудня, 2007
велич цієї таємниці у її простоті... бережи своє серце і серце іншого...
|
|
| |