| Степівчанка | Дата: П`ятниця, 30.11.2012, 10:43 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Не стомились вітри, сумно квилять осінній молебень,
Барабанять не в ставні, а прямо в мою самоту...
Перекину місток від заплаканих вікон до тебе –
І нехай листопад сам смакує свою гіркоту.
І по цьому містку попрошкую подалі від втрати
І на сонячній стежці посію зернятка надій...
Поможи мені, Боже, черствою від болю не стати
І розбурхати серце для щастя нового зумій.
Поможи мені, Боже, лишатися завжди собою.
Не кажи, що свобода – тобою придуманий рай...
Як спіткнуся на чомусь – не дай же мені супокою.
Тільки силу і віру, вірші і любов не займай.
Я прошу Тебе, Боже, з Тобою я завжди відверта,
Якщо погляд не стріне знайомих очей на мосту,
Все одно дай мені оте право – щасливою вмерти!
І нехай листопад сам смакує свою гіркоту...
|
| |
| |
