| Степівчанка | Дата: Четвер, 17.05.2012, 22:48 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Я все тремчу у вічному горінні
І никну від буденності і втрат...
Було ж бо стільки чорного насіння!
Було ж бо стільки заздрощів і зрад!
Летять думки в безодні сірих вулиць,
Втікають у вже прожиті віки.
І тільки біль – непрошений прибулець –
Перетіка в віршовані рядки.
Який реванш – вже й дихати не хочу.
Холоне сонце – в цяточку, рябе...
І тільки хтось у снах мені шепоче:
Ну полюби, хоч трішечки, себе...
Та надто кволий голос у любові,
Затерпли мрії від нічних застуд,
Та я вже звикла рвати на півслові,
Терпіти підлість й витирати бруд.
Зашкалює проблем переплетіння,
І скиглить доля у губах лещат,
Та ще тремчу у вічному горінні
І никну від буденності і втрат...
|
| |
| |
