| Степівчанка | Дата: П`ятниця, 23.03.2012, 00:36 | Повідомлення # 1 |
 пуп'янок
Група: Модератори
Повідомлень: 169
Статус: Offline
| Я більше не хочу тримати печаль у руках!
В просвітлений вечір її відпущу – бідолаху...
Заплуталось небо у зоряних дивних світах –
То як же пройти навпростець до Чумацького Шляху?
Стікають крізь пальці думки, як пекучі вогні,
І полум’я гасне в холодній повітряній товщі.
Чиї ж то віконця так ваблять теплом вдалині,
Що хочеться бігти, спішити, летіти до прощі?
Як жаль, проти вітру не можу відкрити дверей,
Барвистим вітрилом він вигнув малинову хустку.
Та тільки любов закликає горінням очей,
Бо що ж то за потяг злетіти над солодом смутку?
Печаль відпущу, що невдачі несла на плечах!
З любов’ю удвох подолаємо прикрощі страху!
Заплуталось небо у зоряних дивних світах –
То як же пройти навпростець до Чумацького Шляху?
|
| |
| |
