| vidok | Дата: Четвер, 23.02.2012, 13:41 | Повідомлення # 1 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| КОЗАЦЬКА СМЕРТЬ
Його скрутили серед ночі.
Не бачив їх. Відчув спиною, –
Серед своїх знайшлись охочі.
Його життя було ціною,
Щоб врятуватися від смерті.
Це він отаманом назвався...
Вони ж були звичайні смертні,
Навіщо їм отаман здався.
Як повели його на муки,
То не благав і не пручався.
Лиш небо плакало з розпуки –
Здавалось, знов потоп почався.
Подумав: "Буде гарне жито –
Тільки б дощі не затягнулись..."
О Боже, як хотілось жити!
А землячки зі шкіри пнулись.
Обтрамбували швидко палю,
Бо ж на догоду куму-брату.
Та й панство їхало вже з балю,
Щоб подивитися на страту.
Селяни збилися в отару,
Щоб шляхту зайвий раз не злити.
В душі раділи, що цю кару
Не їм прийдеться розділити,
Їм буде досить клаптя поля,
Та щоб в ясир не часто брали.
Така вже, видно, їхня доля,
Щоб вороги й свої карали.
Юрба майдан перемісила,
Неначе величезна клака.*
— Яка ж у ній дрімає сила! –
Подумав. І в душі заплакав.
Чужі серця, знайомі лиця...
Йому ніхто з них не зарадить.
І все це справді, а не сниться...
Та завтра хтось і їх так зрадить.
– Себе від себе захищайте! –
Гукнув до тих, хто чув і бачив, –
Як завинив кому, прощайте!
Ті відповіли: "Бог пробачить."
Як підхопили його вгору,
То аж угледів рідну хату.
Хотів щось крикнути, та з горла
Зірвалось тільки тихе: "Та-ту..."
А той тримав у жмені вишні,
Що м'яко падали в болото:
– Куди ж це дивиться Всевишній!?
Вколов хтось словом в спину: "То-то..."
Ті вишні ще садила мати.
В той рік орда село спалила.
Вона його змогла сховати,
Собі ж у серце серп встромила.
Кінчався довго, був живучий...
О Боже, як хотілось вмерти!
Кривавий кашель геть замучив,
Та ще й поляк пристав упертий:
– Ну як, отамане, сидиться
Тобі на тій високій палі?
Що краще – у руках синиця
Чи журавель у синій далі?
Що, маєш вільну Україну
Від Сяну до самого Дону
Чи тільки цю страшну руїну
І рабство з пелюшок до скону?
А він мовчав, збирався з духом...
Здавалось, хоче з палі злізти.
Лиш дзвони бамкали десь глухо,
Немов хотіли відповісти:
– Не зловтішайтеся, сусіди:
Бахчисарай, Москва і Краків...
Ми ще здолаєм наші біди
І вам покажем взимку раків.
Крилатий дух ще волю вродить,
Та воля – це не подарунок.
За неї гинули народи, –
Такий солодкий має трунок.
Його ми тільки пригубили,
І полетіли наші коні...
Сьогодні, тут – ви тіло вбили,
Душа ж здіймається у дзвоні...
2.03.1999 р.
*клака - толока
|
| |
| |
| Ясна | Дата: Четвер, 23.02.2012, 13:46 | Повідомлення # 2 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 81
Статус: Offline
| Хороший вірш. трохи дієслівні рими, як на мене, спрощують текст, знімають емоційну напругу.
|
| |
| |
| vidok | Дата: П`ятниця, 09.03.2012, 12:41 | Повідомлення # 3 |
|
квіточка
Група: Модератори
Повідомлень: 316
Статус: Offline
| Дякую за зауваження.
|
| |
| |
