| Костенюк | Дата: Неділя, 01.01.2012, 17:31 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 20
Статус: Offline
| Легкістю зболілий подих марить,
І гілля дерев вростає в душу,
З нього, мабуть, роблять ранні мари,
Темні, наче ніч – їх відчай рушить.
А дерева виростають з неба,
І лоскочуть кронами повітря.
Крони їх – легені, гілля – ребра,
Очі ще мінливі й дуже хитрі.
Прямо з неба опадає листя
Простором рентгенівського знімку...
Дивно: крони і дороги чисті,
Що ж мене тоді руйнує стрімко?
07.10.2009
|
| |
| |
