| Татарівна | Дата: Вівторок, 27.12.2011, 17:57 | Повідомлення # 1 |
 брунька
Група: Модератори
Повідомлень: 70
Статус: Offline
| І.
Гірке сподівання не варто
в надію взувати –
зогріюсь багаттям. –
завжди так було. І так буде.
А серце моє ніколи й ніхто не нагріє.
Так само, як власне,
Ніколи й ніхто не остудить.
ІІ.
Одного разу
Не знайшовши відповідь.
Спитаєш мене: «Хто ти?»
І я відповім тобі.
Я відповім тобі –
Істота.
ІІІ.
Бути солодковершковою твоєю
мишкою –
сумно.
Щодень тягну з базару
Важкезні сумки.
Суму ношу
В суботу і у
Неділю,
Лікую рани зіллям.
Солю надміру страви,
а вітер – справа.
А вітер справа
не залишає надії,
чомусь не худну зовсім,
радше товстію,
чомусь вологі мої простирадла,
й не пахне коханням
кімната.
Боюсь мовчати.
Замовкну – і тиша мене поглине.
Я з глини виліпила півглека.
Навчу й тебе,
якщо додому зайдеш.
Спалю простирадла,
Які не пахнуть коханням.
На згарищі
побудую собі
оборонні рови.
Байдуже, якії в картини обводи,
Аби малювання майстерне.
|
| |
| |
